Розділ 1

Маленьке містечко виявилося ще красивішим, ніж я могла уявити. Осінь йому дуже личила, якщо можна так висловитись. Охайні вулички були засипані золотим листям, при тому що й дерева теж ще не втратили свого пишного вбрання. Тут пахло сіном, багаттями і яблуками. Це було саме те, чого мені не вистачало для натхнення.

Але зупинитися я мала не в самому місті — метою моєї поїздки був панський маєток, що стояв трохи осторонь, наче сам по собі, відмежований від містечка стрімкою річкою. На фотографіях величний будинок виглядав суворо і трохи моторошно, може, саме тому про нього ходили всілякі чутки і легенди, за якими я, власне, і приїхала. Напередодні Геловіну немає нічого кращого для письменниці, ніж пожити в домі з привидами, правда ж?

У цього маєтку, як і у багатьох старих будівель, була своя легенда. Кажуть, що ще двісті років тому жив тут якийсь пан — Станіслав Яроцький із молодою дружиною. Він кохав її безмежно, але якось восени, начебто якраз наприкінці жовтня, вона переходила через міст, оступилася, впала і потонула в річці. Чоловік не витримав цієї втрати й невдовзі наклав на себе руки. Але відтоді начебто його дух так і залишився у маєтку, і восени біля річки він все ще чекає на свою кохану дружину, а коли бачить на мосту привабливу дівчину, то може штовхнути її і втопити, забрати до себе, так би мовити. Та тільки  останній такий випадок був більше восьмидесяти років тому. Напевно міст просто став міцнішим, а дівчата уважнішими.

Я не дуже вірила в усі ці забобони. Ну будуть там, напевно, двері скрипіти, вітер завиватиме у старих стінах, може, світло блимати. Все то, звісно, має логічне пояснення, та для натхнення мені цілком згодиться. Просто описуватиму, що бачу і чую, — от вам і готова моторошна атмосфера готичного роману.

У маєтку мене мав зустріти наглядач — пан Феодосій. Ми з ним спілкувалися лише телефоном, але він справив враження дуже приязного і товариського чоловіка. Судячи з голосу, він мав бути вже в літах, але зв’язок тут був доволі поганий, у слухавці постійно щось тріщало і свистіло, тому я не стала робити завчасних висновків.

Автобус довіз мене до міської площі, а далі, як пояснив пан Феодосій, я мала пройти головною вулицею до самого кінця, а потім спуститися до річки і…

Отут якраз починалося найдивніше, адже пан Феодосій суворо наказав мені зателефонувати йому, коли я підійду до того злощасного мосту, і в жодному разі не переходити його самій. Та він що, це серйозно? Чи хоче створити відповідний антураж заздалегідь?

Вулиця закінчилась, і далі до річки вела ледь помітна стежка. Видно, нечасто місцеві навідувались на той міст та й у сам маєток.

Як для жовтня, день був неймовірно теплий і сонячний. Чисте синє небо, золоті дерева — усе таке гарне, як з картинки. От тільки, ступивши на стежку, я раптом об щось спіткнулася, ледь не впавши. Нахилилась, аби роздивитися краще: маленький гарбузик! Ну треба ж таке!

Я підняла знахідку і з цікавістю покрутила в руках. На іншому боці гарбузика хтось видряпав зловісну усмішку і примружені очі. Ну нічого дивного, напевно, діти гралися.

Я обережно поклала знахідку збоку від стежки, аби більше ніхто не спіткнувся, і рушила далі.

З річки повіяло вологою і прохолодою. Я зупинилася на березі, аби краще роздивитися місцевість: тут теж усе було ідилічно гарним: чиста прозора вода, мальовнича верба, що схилила гілля до дзеркальної поверхні. Наче все тихо і затишно. Ну і, звісно, ось він, славнозвісний загадковий міст, який мав би мене налякати.

Але виглядав він цілком нормально: кам’яна основа здавалася більш ніж надійною, напевно, їй вже не перше століття, але я б сказала, що конструкція ще років сто могла спокійно простояти, якщо не більше. А по краях стояли нові дерев’яні поруччя, дбайливо добудовані кимось уже в наш час. Та, якщо чесно, я не бачила в них великої необхідності. Це ж яким неуважним і необережним треба бути, аби примудритися впасти з такого зручного і надійного моста?

Тепер слова Феодосія видавалися мені ще більш безглуздими, і я вже точно не збиралася йому дзвонити й чекати, аби він супроводив мене на інший берег. Тож, поправивши легкий наплічник, у якому був лиш ноутбук і кілька найнеобхідніших речей, я сміливо ступила на міст.