Мати крила

Про маленьку дівчинку, яка мріяла мати крила.
Маленька дівчинка майже нічим не відрізняється від інших дівчаток шестирічного віку. Русяве волосся, що охайно складене в косу, та великі карі очі, у яких погляд насторожує та водночас пронизує запитаннями.
Вона якось мамі говорила: 
- Мамо, дивися! Я - небо! - розставляє руки, як крила.
- Ой, дитино, мрії мають властивість здійснюватися, але ми люди. Шкода, що тільки люди.
- А що, мамо, люди також можуть зробити собі крила та й полетіти у саму глибочінь неба? А там ходити по хмаринках, як по твердій землі?
- Не знаю, дитя моє, чи можна ступити людською ногою на ці хмари, а от те, що люди уже уміють літати за допомогою літаків, ракет, дирижаблів, повітряних куль - то це правда. Ти якщо хочеш, то коли виростеш, то можеш теж приєднатися до них. Для цього потрібно гарно вчитися й здобути професію, яка допомагає людям підкорити небо.
- Ні, мамо, я хочу літати не так. Я... я хочу, щоб у мене були справжнісінькі крила, щоб без жодних літаків чи ракет.
- Тоді тобі потрібно бути дитиною, або письменником, бо тільки вони мають крила, дорма-що уявні. Ці крила справжні й мають звичну, але не всім зрозумілу назву "мрія". До поки ми маємо мрію, доти - можемо літати. 
- А якщо мрія здійсниться, що й крила зламаються? - допитливий погляд заглядає прямісінько мамі в обличчя, у пошуках потрібної відповіді.
- Ні, зовсім ні! Коли одна мрія здійснюється, то з'являється інша. Крила просто змінюють колір, - мати намагається пояснити.
- Мамо, а що інші люди не мають мрій? - дивується дівча.
- Усі люди мають мрії, але не кожен уміє у них вірити.
- То це виходить, що кожен має крила?
- Саме так, кожен із нас має крила, тільки не кожен уміє літати, а більшість і не знає, що вони у них є.
- Це як? Я не бачу крил, наприклад, у себе за спиною. Де вони? - крутиться, намагаючись розгледіти крала за своїми плечима.
- Ні, доню. Твої крила у тебе в голові. І тільки від тебе залежить, які вони: великі чи маленькі, чорні, білі, рожеві чи блакитні; із пір'я, із соломи, з листя чи із гілок дерев.
- А що такі бувають? - дивується відкриттю.
- Бувають такі, якими ти хочеш їх бачити.
- Тоді я хочу, щоб зараз вони були блакитними й великими, і обов'язково із пір'я, тільки із пір'я. Тоді я й по небу зможу з ними пройтися, - мріє дитя.
- Обов'язково. Головне, щоб мрії у тебе не закінчувалися й приземленість людського життя не відібрала у тебе ці крила.
- Ну, я зараз дитина, а потім, мабуть, стану письменником, щоб завжди мати великі й красиві крила, а там і по небу навчуся ходити, - запевняє себе.
- Обов'язково, доню моя, аби тільки мрії й спокій у наші серця, а там і до неба рукою подати, - мати чмокнула свою дівчинку в щічку й ніжно пригорнула до себе.

30 жовтня 2023 р.