5

5

Остап та Ліана підійшли до високої гори, в якій вхід у печеру теж був достатньо високий, що можна було припустити, що там змогла б розміститися велика тварина, якщо б того захотіла.

- Там живе хтось? - запитала Ліана.

- Дракон.

- Що? - захвилювалая дівчина.

- Але він постійно спить, ніби його сплячка триває вічність. - відповів Остап.

- Може він мертвий?

- Тоді б не було би видно його диханння. - чоловік добавив. - Він дихає, бо в нього груди то стають більшими, то зменшуються. 

- В мертвого би груди не змінювали би розмір... -припустила Ліана.

- Пішли. В мене є зброя. Якщо треба, буду тебе захищати й від дракона. - пообіцяв Остап.

- Навіщо ти мене ведеш туди, якщо знаєш, що може бути небезпечно?

- Бо може у тебе є відповіді на ті питання. Може це допоможе повернутися тобі. Й мені теж. Може я глибоко в своїй підсвідомості хочу повернутися до свого колишнього життя. В там у мене була улюблена робота, власна затишна квартира, новеньке авто. Якщо ми повернемося разом, тоді я тебе запрошую на побачення. Може в мене ще й з'явиться родина завдяки тобі, через яку я буду поспішати додому, щоб найшвидше побачити свою кохану...

- Кохану? - Ліліана здивувалася.

- Давай домовимося: якщо ми все-таки повернемося, то одразу зустрінемося в якомусь місці, наприклад, в парку чи іншому якомусь місці. Але краще вибрати зараз, поки ми ще разом - і нас не розкидало в різні сторони минулого.

- Добре. Я в Запоріжжі живу. А ти?

- Я в Києві. - відповів Остап. - Але я так зрозумів, що робота в тебе не дуже, а власного житла не має. Виходить, в тебе мало грошей. А мене була робота те, що треба. Мені вистачало на все. Тому я приїду до тебе у Запоріжжя. Де можемо зустрітися і коли?

- На Хортиці. В субботу та й у неділю опівдні. Біля головного входу на Запорізьку Січ.- роз'яснила Ліана.

- Домовилися. 

- Веди мене до своєї загадки. - попросила жінка.

Остап пішов. Слідом за ним йшла Ліана.

Вони увійшли в печеру, на підлозі якої спав дракон.

Можна було очікувати, що дракон спить в повній темряві, що можна на нього випадково натрапити, бо в темряві нічого не видно. А створений ними запалений факел своїм сяйвом та потріскуванням давно би розбудили дракона.

Але посередини печери був вертикальний потік води, у якій напрямок руху відбувався як вниз, так і нагору.

Через ці два напрямки води проходило світло від тієї зірки, яка була в цій зоряній системі.

Отже, завдяки цьому в печері було світло, затишно та красиво, Бо м'які відблиски цього світла росходилися в такій великій печері по всіх стінах, на яких було видавлено щось для невидими дописів, які можна було лише відчути, доторкнувшись до цих глибоких м'ятин.

Ліана одразу відчула щось знайоме в цих непрописаний, але видавлених символах.

Жінка намочила руки в вертикальних потоках води, а потім мокрими руками зібрала грунт, який в печеру пригнав вітер.

Ліана мокрим грунтом заповнила ці впадини у стінах - і чітко відобазилася її математична закономірність.

Але в ній не вистачала одного учасника, який повинен був слідувати за знаком "+", - це двійка. Проста цифра "2".

Але ж куди її записати, якщо в стіні для неї не має проміжка?

Недовго думаючи, Ліана знову взяла грунт мокрими руками - і намалювала цим мокрим грунтом цифру "2" після знаку "+".

Стіни зашаталися, від чого прокинувся дракон та став намагатися спалити цих двох молодих людей.

Поки дракон ганявся по завиточкам печери за Остапом та Ліаною, формула робила своє: вона підсвітилася, потім загорілася, що вже так палала,що немжливо було її погасити. 

А потім...

Ці двоє зникли зі своїх місць. Несподівано  Навіть в ті самі митті, коли бігли на всю від нарешті прокинувшогося дракона.