3

3

- Ласкаво прошу у мій дім. - запросив до себе Остап, коли вони дотягли до простої хіжини цю "у"-образну потвору, залишивши її ззовні біля дверей.

- Тут затишно. Чому ти не хочеш повертатися додому? - запитала Ліана.

- Бо в мене не має, до кого повертатися. Тут я був самотнім через обставини. А там був самотнім серед людей. Бо мене ніхто не розуміє. Коли ти підеш, я знову стану самотнім. Але через обставину, що ти пішла.

- Я нікуди не піду. - пообіцяла жінка. - Я залишуся тут з тобою, якщо ти не проти.

- Я не проти. Я за те, щоб ти залишилася зі мною назавжди. - запропонував Остап.

- Якщо я знайду спосіб повернутися назад. Я заберу тебе з собою. Але в реальному житті я тебе не кину. Будемо дружити, якщо ти не проти.

- Я не проти, якщо в тебе вийде нас повернути назад у свій минулий світ. Але я з тобою не згоден з приводу того, що цей світ не реальний. Я ж його відчуваю. Я тут відчуваю голод та їжу, біль та дотик. Це все реально. ЦЦе просто інший, паралельний світ. Один з безлічі вимирів, про яку не знає людство. Іноді мені сниться, що я - фізик-математик, який створює якийсь експеримент. Вмикаю якусь установку. А потім - все. Я прокидаюся на цій митті.

- Може це спогади з минулого життя?

- Може й так.

- В тебе не має, до кого повертатися, а в мене не має, куди повертатися. Бо там, де я живу... жила, то не моє. То не моя квартира. Я ненавиджу це. Я ненавиджу свою роботу. Я ненавиджу своє життя. В мене не має виходу. Я не можу нічого змінити. Я не хочу так більше жити. Я взагалі не хочу жити. Але я не здійснила свої мрії. Якщо я помру, я вже уж точно ніколи їх не здійсню. А якщо здійсню, то вже не буде бажання вмерти, бо я буду щасливою.

- Все буде добре. Принаймні повинно так бути. Можна я тебе обійму, щоб заспокоїти? Бо ти виглядаєш такою нещасною, такою беззахисною. Але я, я обіцяю, захищу тебе. - Остап обійняв Ліану, не діждавшись відповіді. 

Але зустрічні обійми жінки були саме тією відповіддю, на яку чекав цей самотній чоловік.

Дві самотні людини застигли в обіймах, відчуваючи, що разом, що вони двоє, коли разом, вже зовсім не самотні. Вони мовчали, але ситуація сама говорила за себе: їм треба триматися разом, щоб мати сенс життя, щоб відчувати цю жагу до життя.

- Треба приготувати вечерю. - нарешті сказав Остап.