2

2

- Привіт, красуню. Мене звуть Остап. - сказав чоловік, протягуючу свою руку Ліані, щоб допомогти їй встати. - Звідки тут з'явилася?

- Я... я... - танучи в його погляді, не могла від хвилювання вимовити ні слова Ліана. Вона явно закохалася. 

- Не хвилюйся, ці штуки прадають там, а на цій поляні ми в безпеці. - заспокоїв Остап.

- Ти такий ідеальний. - прошептала дівчина.

- Що? Я тебе не розчув. Що ти сказала? - запитав чоловік.

- Я... зі мною все в порядку, - промовила Ліана, відводячи погляд, бо її щоки вже палали рожевим полум'ям, а вона не могла говорити спокійно, дивлячись на такого красеня. - Я пройла за посиланням, а потім - я тут. Все так дуже швидко відбулося...

- За посиланням? - здивувайся Остап.

"- От і добре, що він не знає. - Подумала Ліана. - Буду вважати його тупим, через це перестану його соромитися."

- За посиланням в Інтернеті! - Голосно та чітко вона промовила це, щоб краще Остап це розчув.

- Я знаю, що таке посилання. - Образився Остап. - Але як ти опинилася саме тут через нього, це дивно. І в цьому світі не має Іетернету. Він залишився в моєму минулому.

- В минулому? Ти сам-то звідки? Як ти сюди потрапив, якщо в твоєму минулому був Інтернет? - поцікавилася жінка.

- Я не знаю. Я не пам'ятаю. Але я пам'ятаю частину свого минулого життя. Але ж воно минуло. І я не хочу до нього повертатись. Да й не знаю, як. - пояснив Остап. - Пішли до мене в гості. По дорозі розповім. На це місце хоч і не прилітають оті знаки, але могуть з цих лісів вискочити звірі, схожі на "y" та на "z". Пішли звідси, поки вони не з'явилися. Якщо в тебе не має планів, то можеш залишитися в мене. Мені набридло самотнє життя.

- Добре. - погодилася Ліана.

- Ця планета дуже дивна. Я обійшов її кілька разів. Вона маленька. Пам'ятаєш казку з "Маленького принца"? Ніби я частково потрапив у такий світ, де маленькі планети. Але гравітація така ж сама, як і на Землі. Може така ж сама маса сконцентрована в більш маленькому об'ємі. Тут трапляються живі цифри, які ростуть з землі. Але, коли їм треба, вони піднімають свою корені і ними, ніби ногами, переміщуються на іншу територію. Потім знов заводть свої корені в грунт - та продовжують рости. Ось там як раз така цифрова рослина росте. Дивно звучить? Так? В колишньому світі цифровим називалося все, що працювало через програму, використовуючи код 0 та 1. А в цьому світі я називаю рослини цифровими, бо саме цифри ростуть з землі. Я не придумав іншої назви. Не можу придумати більш підходяще для цього. Обережно! - несподівано крикнув Остап.

Чоловік однією рукою схопив Ліану та штовхнув за собою, прикривши її своїм тілом, а іншою різко витягнув дерев'яний меч зі своєї спини вздовж голови та ним проколов якесь чудовиско, схоже на символ "y".

- Сьогодні у нас смачна вечеря. - Прокоментував Остап.

- Я тобі допоможу. Приготувати. Та донести. - запропонувала жінка.

- Дякую. Але я досі не знаю твого імені. - сказав хлопець.

- А я досі не подякувала, що ти мене врятував. Вже двічі. Дякую тобі. Мене звуть Ліана. 

- Гарне ім'я. Мій будинок отам. Нам туди. - показав рукою Остап.