1

1

Ліана на своїй роботі на заводі, працюючи інженером-конструктором та маючи, звісно, можливість з'язатися по заводській внутрішній мережі зі заводським бюро патентів та авторського права, написала в це бюро електронного листа.

На що Ліані відповіли також внутрішнім листуванням з цього заводського бюро патентів та авторського права, що мають справу лише з новими розробками та технологіями, з винаходами та покращеннями виробів, пояснили, що математичними формулами не займаються, порадили з'язатися саме з тими, хто займається правами авторської власності.

Знайшовши подібні організації, але вже цього разу орієнтуючись не тільки на ці, а й запитавши в них, в одній з таких структур захисту авторського права пояснили, що, отже Ліана опублікувала у загальному доступі свою роботу, то її захистити, як патент, не вийде, так як втрачен критерій всесвітньої новізни. Але можна отримати авторські права на цю закономірність.

Але як звертатися за послугою, коли не зможеш її оплатити? А якщо ж і накопиш гроші, а вийде при перевірці, що це вже існує, що комусь ця закономірність вже належить? Що тоді? Гроші на вітер? Як кажуть...

Ліана знову звернулася знову до Інтернету.

На цей раз пошукала математичні сайти та розмістила там свій пост з описанням своєї математичної закономірності.

І поки що було тихо, без коментарів, поки не з'явився той єдиний коментар, який змінив усе життя Ліани.

Їй написав якийсь чоловік без фото на аватарці, який запропонував відвідати один сайт за посиланням, яке той незнайомець кинув у приватне повідомлення, що саме там будуть відповіді на питання щодо цієї закономірності.

Зрозуміло же, що не можна проходити за посиланням від незнайомців. Та й від знайомих людей теж не треба слідувати на невідомі сайти: мало у кого зламали аккаунт чи по дуристі та необачності знайомі розповсюджують.

Але Ліана, довго думаючи, зрозуміла, що, крім цього посилання, більше нічого безкоштовного не буде.

Хоча... таке "безкоштовне", коли проходиш по невідомим посиланням, може закінчитися повним руйнуванням зсередини вашого комп'ютера. Чи просто обійдеться зносом операційної системи та встановленням її заново.

Ліана перевірила це посилання на сайті перевірок посилань. Ніби не шахраї. Принаймні, у базу злочинних сайті це посилання точно не додавали.

Як там не було, але Ліана наважилася, довго розмірковуючи, та пройшла за посиланням, яке їй скинув незнайомець.

Час зупинився. Очі Ліани ніби заморозилися - вони застигли на місці.

З екрана ноутбука полилося світло прям в очі тридцятишестилітньої жінки, в якої було багато мрій, але жодна з них ще не здійснилася...

Ні такого бажаного кохання в її житті, ні довгоочікуваної дитини, ні кар'єри, ні достатнього матеріального забезпечення себе, ні власного житла, ні отримання права інтелектуальної власності за свою формулу на помічену нею математичну закономірність, - нічого з цього.

Ліана - повна невдаха. Відчайдушня особистість, якій нічого втрачати, крім свого нікчемного життя.

Але ж...

Поки ми живі, ми можем щось змінити. Чи ні?

Знаю точно: якщо померти, то вже нічого не зміниш. 

Фізично не зможеш.

Отже, поки живі, треба намагатися щось змінити.

Поки ми живі, ми можемо намагатися, ми можемо пробувати.

І вже цього достатньо, щоб боротися за своє життя.

Достатньо, щоб совість була чиста, що принаймні ми намагалися, ми боролися за своє життя.

Ми пробували, а не текли за течією.

Коли це світло з екрана ноутбука з'єдналося з очами Ліани, - ця жінка перетворилася в якусь субстанцію, яке влілося в цю струю світла.

Ліана разом з цим світловим потоком перенеслася у віртуальний світ.

Навкруги неї були гігантські цифри та математичні знаки.

Вони стояли на поверхні, вони літали, деякі застигли в повітрі. А деякі падали з неба.

Один такий знак "плюс" летів вниз прямо на Ліану, готовий її розчавити.

Але жінку хтось відштовхнув, схопивши її за талію - і разом з нею пригнув у сторону, падаючи на дивну поверхню.

Ось нарешті він з'явився: чоловік її мрії.

Високий з широкими плечима смаглявий з чорним блискучим волоссям з великими темно-карими очима з довгими віями чоловік лежав на Ліані, що вона відчувала на собі його подих.

Він швидко скочив та протягнув їй свою руку.