Розділ 12: Початок нової епохи

Липневий ранок розливався над Вілтширом рідкісним, майже середземноморським теплом. Смарагдові луки навколо Маєтку Мелфоїв виблискували під сонячними променями, а білі павичі, що поважно походжали вздовж ідеально підстрижених тисових алей, час від часу розпускали свої розкішні хвости. У малій літній їдальні, де стіни були прикрашені світлими гобеленами з хроніками роду, пахло свіжою випічкою, міцною кавою та витонченим чаєм «Ерл Ґрей».

За круглим столом панував ідеальний, аристократичний порядок. Нарциса Мелфой, одягнена в легку сукню кольору лаванди, м'яко посміхалася, спостерігаючи за підлітками.

Одинадцятирічний Гаррі Поттер сидів навпроти вікна. Світло вигідно підкреслювало його правильні риси обличчя, які за роки виховання серед вищого світу набули стриманої, шляхетної грації. На ньому була шовкова темно-зелена сорочка з вишитим на комірі фамільним гербом Поттерів — срібним щитом і перехрещеними паличками, який Том Реддл офіційно відновив у правах після «трагедії». Його чорне волосся, колись бунтівне, тепер лежало акуратною, елегантною хвилею, хоча тонкий, ледь помітний шрам-блискавка над правою бровою все ще залишався єдиним нагадуванням про ніч, коли його світ ледь не розлетівся на друзки.

Поруч із ним Драко Мелфой, точна копія свого батька в мініатюрі, з гордовитою посмішкою намазував джем на тост, час від часу поглядаючи на великий годинник із рожевого кварцу.

Раптом тихий шелест крил порушив ранковий спокій. Крізь відчинене арочне вікно до їдальні влетіли дві великі, шляхетні сипухи. Вони тримали у дзьобах важкі конверти з жовтуватого пергаменту, запечатані сургучем. Обидва птахи синхронно опустилися на стіл перед хлопчиками.

— Вони тут! — стримано, але з неприхованим тріумфом у голосі вимовив Драко, миттєво схопивши свій конверт. — Мамо, подивись, герб Гоґвортсу!

Гаррі протягнув руку і повільно, з витонченістю, якій його роками вчив названий батько, взяв свій лист. На звороті, на багряному сургучі, виблискувала велика літера «Н», оточена символами чотирьох факультетів. На лицьовому боці смарагдовим чорнилом було виведено: «Містеру Г. Поттеру, Мала літня їдальня, Маєток Мелфоїв, Вілтшир».

Двері їдальні беззвучно розчинилися, і в кімнату увійшов Лорд Волдеморт.

Його поява миттєво змінила атмосферу: простір навколо нього ніби ущільнився, наповнюючись вібраціями колосальної магічної сили. На Томові Реддлі був білий літній костюм-двійка та тонка шовкова мантія пісочного відтінку. Його двадцятип'ятирічне обличчя випромінювало таку сліпучу, чисту красу та спокій, що Нарциса мимоволі схилила голову в поважному поклоні. На його руках не було рукавичок — довгі, бездоганні пальці тримали свіжий примірник «Щоденного віщуна», де на першій шпальті красувався звіт про успішне прийняття Візенгамотом чергової поправки «Альянсу Чистоти».

— Мій Лорде, — Гаррі миттєво підвівся зі свого місця, схиливши голову в поклоні, що дихав щирою, глибокою відданістю. Його зелені очі дивилися на Реддла з обожнюванням. Для Гаррі ця людина була не просто правителем чарівного світу; він був його єдиним порятунком, названим батьком і живим утіленням Мерліна.

— Сідай, Гаррі, — м'яко, з теплою батьківською посмішкою озвався Том, поклавши руку на плече хлопчика. Його дотик випромінював приємне магічне тепло. — Сьогодні особливий день для вас обох. Листи з школи, яка колись була колискою нашої культури, а тепер... тепер стала останнім прихистком старої параної.

Том присіг на краєчок вільного крісла, і домовик миттєво поставив перед ним чашку з чистісінькою джерельною водою. Його сірі очі, глибокі й прозорі, як кришталь, зупинилися на обличчі Поттера.

— Гаррі, ти маєш розуміти, що твій від'їзд до Гоґвортсу — це не просто початок навчання, — тихо, але вагомо промовив Том. Його оксамитовий баритон заворожував, виключаючи будь-яку можливість сумніву. — Це твій перший вихід на політичну арену. Там ти зіткнешся з людиною, яка винна у смерті твоєї матері та ментальному каліцтві твого батька. З Альбусом Дамблдором.

Гаррі міцно стиснув пергамент у руках, і в його зелених очах на мить спалахнув холодний, небезпечний вогник. За роки життя в маєтку він вивчив цю історію напам'ять. Для нього Дамблдор був не «величним світлим магом», а небезпечним, божевільним фанатиком, який очолював радикальне підпілля. Це Дамблдор, за офіційною версією, створив терористичний Орден Фенікса. Це його бойовики увірвалися в котедж у Ґодриковій Долині, щоб знищити родину Поттерів за те, що Джеймс хотів підтримати мирні реформи «Альянсу Чистоти». Якби не Лорд Волдеморт, який особисто прибув тієї ночі, щоб захистити їх, і який витягнув малюка Гаррі з палаючих уламків, хлопчик давно був би мертвий.

— Я пам'ятаю ваші слова, батьку, — тихо, але твердо відповів Гаррі. Називати Волдеморта «батьком» було його особистим привілеєм, дозволеним Лордом на знак особливої милості. — Дамблдор чіпляється за уламки свого колишнього авторитету. Він використовує дітей, щоб промивати їм мізки і нацьковувати на Міністерство. Він боїться порядку, який ви принесли в Британію.

— Справді, — Том Реддл задоволено кивнув, і на його бездоганних губах заграла ледь замітна, хижа посмішка шахіста. — Старий професор спробує підійти до тебе. Він спробує співати тобі солодкі пісні про «світло» і «рівність», намагаючись викликати у тебе сумніви. Він дивитиметься на тебе крізь свої дурні окуляри-половинки і шукатиме спосіб зробити з тебе зброю проти мене. Його серце з'їдає заздрість, бо мій «Альянс Чистоти» зміг інтегрувати маглонароджених через закони і виховання, не проливши жодної краплі чистокровної крові, тоді як його методи принесли лише хаос.

Драко, який уважно слухав, подався вперед.

— Ми не дозволимо йому навіть наблизитися до Гаррі, мій Лорде. На Слизерині всі знають, хто справжній лідер Британії. Моя тітка  Белатриса вже написала старості факультету, щоб Гаррі забезпечили повну недоторканність і повагу.