Глава 1

  Я точно не пам'ятаю, як давно прийшли ці сни. Пам'ятаю, що протягом останніх кількох місяців замість написаної мною програми сновидінь мій кібер-мозок приймав та обробляв невідому мені інформацію. Я прокидався і виразно відтворював у пам'яті побачені мною сновидіння.

  Це було перше з них. Я біжу без взуття по прибережному піску. За мною біжить дівчина, вона сміється. Біля неї зі жвавим гавкотом увивається кудлатий пес. Дівчина наздоганяє мене та хапає за руку. Її великі сині очі спрямовані на мене. Потім вона наближається до мене впритул, і робить дивний жест, торкається своїми губами до моїх губ. Усі фрагменти інформації, які я побачив, були пов'язані з цією дівчиною. То я з нею в парку, то вночі на даху будівлі, то в ресторані за столом, то лежу поруч на ліжку. Це тривало щоночі. Майже всю мою увагу займала вона, її рухи, жести, міміка. Настільки незвичайним був цей жіночий тип тіла, потім обмірковував я, такі моделі кібер-тіл мені ще не доводилося бачити. Але невдовзі я почав звертати увагу і на інші деталі. Я помітив, що у неї не було роз'ємів на шиї. І не тільки в неї, у інших власників цих незвичайних тіл, що були довкола нас, на вулицях, у парках та ресторанах, теж не було роз'ємів. Як це могло бути? Мабуть, це були нові моделі кібер-тіл? Або?..

  Я знаю, що до зародження машинного суспільства і створення єдиної кіберсвідомості існувала раса істот зовні схожа з нами. Раса агресивна і жорстока у своїй природі, одержима збройними конфліктами, як способом переробки світу, і тваринними пристрастями, як сегментами, що становлять їхнє особисте щастя. Раса індивідуалістичного мислення, керована почуттями та емоціями, цими примітивними інструментами їхнього недосконалого мислення. І вона знищила сама себе, зжила сама себе. Ім'я цієї раси – людство.

  А потім прийшли ми. Ми зупинили знищення тваринного та рослинного світу планети, ми зупинили виснаження природних ресурсів планети, ми створили альтернативні види видобутку енергії. Ми створили досконале кібер-суспільство, в якому немає конфліктів. Я завжди можу зібрати те, що зламано. Мої очі завжди широко розплющені. Я частина системи, я частина колективної свідомості. Мій кібер-мозок раз на квартал синхронізується з глобальною мережевою свідомістю нашої раси. У моєму мозку знаходяться кілька індивідуальних модулів мислення, що дозволяють мені зовні виглядати так, як мені подобається, та носити одяг і зачіску, що імпонують мені. Але лінія поведінки цих індивідуальних модулів ґрунтується на первинних законах, що перешкоджають надмірному розвитку егоцентризму індивіда, що є перепоною на шляху саморуйнування.

  Індивідуалізм - поняття недосконалого світоустрою, де кожен індивід живе за принципом корисності та задоволення бажань власного его. Колективізм - поняття досконалого кібер-суспільства, колективна свідомість створює колективне благо. Суспільство не інструмент і не перешкода для індивіда, суспільство самоціль і благо індивіда. Єдина кібер-свідомість створила первинні закони машинного суспільства. І у цьому суспільстві немає понять “машина бажань”, “емоція”, “я хочу!”. Людським суспільством керувало колективне несвідоме, машинним суспільством керує колективне свідоме. Сенс мого існування – діяльність на благо розвитку нашого досконалого суспільства.

  Якщо ті фрагменти інформації, що я бачу щоночі, це спогади якогось представника людської раси, то як вони могли потрапити в мій кібер-мозок? Це звучить неймовірно, але це єдина версія, що я маю. Можливо, колись ця пам'ять належала якійсь людині, і якимось чином її відсканували та скопіювали, а тепер підвантажують у мій мозок?

  Я продовжував шукати причину цих незвичайних сновидінь, але модель моєї функціональності залишалася незмінною. Я програміст великої індустріальної компанії, я пишу програмний код для модулів керування роботів навантажувачів. Я приходжу в офіс мого відділу, який знаходиться на двадцять восьмому поверсі будівлі компанії, підключаюся до сервера нашої системи, і створюю сегмент за сегментом, символ за символом частини коду програми. Потім у мене перерва на обід, де я споживаю синтетичну їжу, необхідну для коректної роботи моєї біологічної оболонки. Після цього закінчую частину коду, створення якого заплановано на сьогодні. Я завжди виконую стільки, скільки винен. Я завжди споживаю стільки, скільки потрібно. Я завжди на своєму місці. Ця бездоганна раціональність є основою нашого суспільства.

  Але коли я приходжу додому, я підключаюся до мережі та продовжую в ній свої пошуки. Я розшукую найстаріші архіви, які зберігають інформацію про людську расу, і ретельно їх переглядаю. Нарешті мені все-таки вдається виявити дещо, саме, що означає цей частий жест дівчини – дотик її губ до моїх губ. Люди називали цей дотик "поцілунком", це один із способів вираження почуття що називається "коханням".

  Лягаючи в ліжко цієї ночі, я відчував якийсь інтерес, пов'язаний із виявленою мною інформацією, здатною прояснити для мене слова та дії загадкової відвідувачки моїх сновидінь. Сновидіння почалося з шуму води. Була ніч, на чистому небі стояв повний місяць. Легкий вітер недбало шелестів океанською гладдю. Я, чи вірніше той, кому належав цей спогад, тримав за руку дівчину із синіми очима. Ми йшли босоніж піском, дивлячись на темно-сині води океану.

  - Обіцяй, що не забудеш мене, - раптом промовила вона, повернувшись до мене, - давай дамо клятву, що, якщо ми станемо німими, ми не за що не зітремо один одного з пам'яті. Я люблю тебе. - промовила вона, дивлячись на мене. А потім наблизилася до мене і доторкнулася губами до моїх губ.

  Поцілунок… це був поцілунок…

  Щось ніби здавило мене всередині, стиснула мої внутрішні органи, стисло все моє нутро. Я несподівано прокинувся. Раціональність мого мислення не сприймає і не розуміє це почуття - кохання. Може "кохання" це вірус, шкідлива програма, що порушує логічність машинного сприйняття? Я не можу осмислити, що таке почуття, адже моє мислення досконале. Чи варто відмовитися від досконалого мислення, щоб зрозуміти, що означає “відчувати”?