Маша і сон що ожив

Розділ 6. Сон, що став реальністю

Єгор влетів до лікарні, весь на нервах, серце калатало, в голові все змішалося. Але те, що він побачив у холі — застигло його на місці.— Мекита?.. — прошепотів він.— Привіт, друже, — відповів знайомий голос. — А ти чого тут? 

— А ти?! Що ти тут робиш?

— Не бачиш? Я прийшов до своєї дівчини, — тихо сказав Микита, і в його очах блищали сльози. — Я її так любив… Вона для мене була, як сонечко...Єгор зупинився. Його мовби вдарили.— Що значить твоя дівчина? Ми з нею зустрічаємося.Микита мовчки дивився на нього, потім похитав головою:— І ти мені про це не розповів? Я ж її любив... 

— Ти її не знав! — голос Єгора здригнувся. — Ти дізнався про неї тільки тоді, коли я тобі про неї розповів. І зразу закохався? Це так не працює.— Ти ще про це пошкодуєш... — пробурмотів Макита. — Запам’ятай це.Єгор раптом згадав слова чаклунки.“Хтось стоятиме посередині. І він буде тобі заважати.”Це був він. Макита.Він рвонув до палати. Там, на ліжку, без руху лежала Маша. Бліда, спокійна, наче спала.— Маша… — прошепотів Єгор, опустившись на коліна біля неї. Його очі наповнились сльозами. Він не міг її поцілувати. Не міг повірити, що все може закінчитися.Але… він зібрався з духом. Нахилився — і поцілував її. …нічого. Маша не прокинулась. — Я… не зміг, — сказав він пізніше, коли прийшов до чаклунки. — Я не врятував її. Я думав, що зможу, але… я слабкий. Я просто не здатний…Чаклунка подивилась на нього спокійно:— Ти зробив усе правильно… майже. Ти просто забув найголовніше.— Що? — Згадай все, що пов’язує вас. Згадай тепло, сміх, момент, коли її очі світились. Згадай любов — і тільки тоді поцілунок подіє. — А якщо я знову не зможу? — Тоді втратиш її назавжди. Цього ж дня Єгор знову прийшов до лікарні. Він сів поруч із Машею, взяв її холодну руку і почав згадувати… Як вони разом йшли до чаклунки. Як вона сміялась у сні. Як обіймала його, коли боялася. Як її очі світились на світлій галявині. Як вона малювала… — Я пам’ятаю все… — прошепотів він. — Я люблю тебе.В кімнату зайшов Макита.— Єгор, піди додому. Відпочинь. Вона під наглядом. Їй допомагають лікарі.— Ні. Лікарі не зможуть. Врятувати її можу тільки я.— Ти думаєш, що здатен? — скептично посміхнувся Макита. — Не сміши. Її вже ніхто не врятує.— Ти… — Єгор підвівся, стиснув кулаки. — Що ти кажеш?— Я сам піду до чаклунки, — промовив Макита. — Домовлюсь із нею. Я поцілую Машу — і вона прокинеться. Але вже не згадає тебе.— Ні. Я цього не дозволю!— То бери й цілуй, — сказав Макита з викликом. — Чого ти стоїш?Єгор нахилився до Маші. Його серце билося так, ніби от-от розірветься. Він згадав усе. Усю їхню історію. І з любов’ю, трепетом, болем — поцілував її ще раз.  …




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше