Маша йшла поруч із Єгором, але з кожним кроком її страх усе дужче стискав серце. — Я боюсь, — зізналася вона тихо. — Може, ми не підемо туди? Нам і так все ясно… Ми з тобою друзі, от і все. Навіщо нам ця чаклунка? Єгор подивився на неї з теплою усмішкою. — Не бійся. Я поруч. Ми зайдемо разом. Я не дам тебе скривдити. Коли вони відчинили двері, всередині панувала дивна тиша. Приміщення було темним, затишним, наповненим запахом трав, диму і… чогось незрозумілого. В кутку стояв невеличкий казанчик, а посеред кімнати, за круглим столом, сиділа жінка в чорній накидці й широкому капелюсі, схожому на відьомський. Її очі були пронизливі, але спокійні.Єгор підійшов упевнено, а Маша несміливо трималась осторонь, трохи ховаючись за його плечем.— Віта Григорівна, добрий день, — звернувся Єгор. — Чи можна до вас на прийом? Ви зараз вільна?Жінка кивнула загадково:— Так, я вільна… Проходьте і сідайте в чаклунські місця.Вони сіли. Маша — трохи тремтячими руками, відчуваючи себе ніби в казці, тільки справжній.— Що вас сюди привело? — спитала жінка, а потім, не чекаючи відповіді, прикрила очі. — А-а-а, нічого не кажіть. Я і так усе бачу...Після паузи вона відкинула накидку з плеча і хитро посміхнулася.— Розповідай, Єгор.— Розумієте… — почав хлопець. — Мені приснилася дівчина. Вона сказала «так» на мою дружбу. А Маші наснився хлопець, який сказав: «Тепер ми друзі. Назавжди.» І… все відбулось у реальності так само. Слово в слово. Ми хочемо знати: чому саме ми? Це якась магія? Заклинання? Доля?Чаклунка мовчки вдивлялася в полум’я маленької лампи. Потім, ніби з глибокої далини, сказала:— Ваша доля вас привела один до одного. Це не збіг, не випадковість. Ви були пов’язані ще до того, як познайомилися. Ви мусите це прийняти: тепер ви — друзі. Це зв’язок душ, який сильніший за час і простір.Маша затамувала подих. В голові роїлись сотні питань, але вона не могла сказати жодного слова.— А що нам далі робити? — спитав Єгор.— Ідіть додому, — сказала чаклунка. — Випийте по склянці води, лягайте спати. Уві сні ви побачите жінку вашого віку — вона все пояснить. Але є одна умова.— Яка? — прошепотіла Маша.— Перед сном не розмовляйте одне з одним. Якщо хоча б одне слово — сон не вдасться. І тоді ваші шляхи розійдуться назавжди.Маша й Єгор перезирнулись. Стало страшно й тривожно. Але рішення вже було прийнято.Вони встали, подякували і пішли. Попереду на них чекала ніч. І — ще один сон.