Маша йшла коридором школи Її кроки стишувались, коли вона наближалась до кабінету біології. І ось — вона побачила його. Єгор стояв біля дверей.— Нам потрібно поговорити, — сказала вона серйозно.Єгор підвів очі, вдивився в її обличчя і мовив:— Я маю тобі зізнатися… і щось розповісти.Вони сіли на лаву в порожньому коридорі, де ледь чутно було голоси з класів. Єгор трохи помовчав, а потім почав:— Я прийшов у вашу школу не випадково. Насправді… мені наснився сон. Там була дівчинка. Вона вагалась, а потім сказала: "Так." Той сон вказав мені шлях — він показав саме цю школу, саме цей клас… і тебе.Маша завмерла. Її пальці стиснулися в кулак. Але вона мовчала, уважно слухаючи.Єгор повільно витяг із кишені невеликий блокнот і відкрив його.— Поглянь, — сказав він.Маша нахилилася і побачила малюнки. Дивні. Чудові. І... знайомі. Її очі округлились.— Ти що, також умієш малювати?— Так, — злегка всміхнувся Єгор. — Але я малюю тільки тоді, коли мені хочеться. Коли з’являється натхнення. Якщо мене змушують — нічого не виходить.— Я така сама, — тихо відповіла Маша. — Усе те саме. Лише коли є настрій… тільки тоді я можу створювати.Вони ще кілька секунд мовчали. Десь у класі задзвонив дзвінок, але вони не зрушили з місця.— Як ти вважаєш… це доля? — спитала Маша.Єгор подивився їй в очі, серйозно, по-дорослому:— Я не знаю, доля це чи ні. Але щось привело мене до тебе. І це щось дуже сильне.Він зітхнув і продовжив:— Нам треба щось робити. Знайти, хто або що це все почало. Я знаю одну людину. Вона займається такими речами. Вона чаклунка… магиня. Я знав її ще з дитинства. Її син теж бачив дивні сни, і вона допомогла йому розібратись.— Думаєш, вона зможе пояснити, що з нами?— Не знаю. Але краще спробувати, ніж жити в невіданні. І того ж дня Єгор і Маша вирушили до загадкової жінки, яка зналася на снах, душах і невидимому світі. Попереду на них чекали відповіді… або ще більше загадок.