ПРОЛОГ

Артур Соколенко мчав на улюбленій спортивній «Мазді» чорного кольору по темному шосе і думав про своє. Він працював у поліції та повертався з чергового завдання додому. Сьогодні була ніч на Івана Купала, містична ніч. Ще й місце таке містичне, Іршавщина. Про їх місця кажуть, що тут живе дуже багато відьом та різної нечисті. Особисто він, як і будь який, порядний молодий чоловік в таке не особливо вірив, а ось його дівчина Віка полюбляла містику і все, що з нею пов'язане. 
Раптом боковим зором він помітив збоку якусь дівчину в білому вбранні, що добре виділялось на темному фоні ночі- була майже 12 година. Вона голосувала- просила її підвезти. Артур зупинив машину. Опустив скло бокової дверці та промовив:
— Доброї ночі! Сідайте.
Незнайомка лише посміхнулась та сіла в машину. Була вона дуже вродлива, її краса так і засліплювала.
— Куди їдемо? — запитав Артур у красуні в білому.
— Прямо, я потім покажу куди.
—Домовились, — промовив Артур, дивлячись на незнайомку, не маючи змоги відвести від неї очей — щось в ній так і притягувало його до неї, манило, немов  магнітом.
Хлопець завів двигун і вони помчали по дорозі вперед. Поглянувши на дівчину, він раптом побачив замість неї скелет у білій сукні, що вищірився, а  потім простягнув руки-клешні до його обличчя. Артур скрикнув, та погнав авто щодуху. Раптом він почув як машина в щось врізалась та чиїсь сильні крики. Артур не зупинив авто, а гнаний інстинктом самозбереження помчав далі. Несподівано він відчув на своїй шиї кістляві пальці, що почали його душити. Молодий чоловік втратив свідомість, випустивши кермо.