«Зруйновані долі й міста» **РЕЗУЛЬТАТИ «ВИЗВОЛЕННЯ»**

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)

Ольга Заря (вірші російською мовою)

«Зруйновані долі й міста»

**РЕЗУЛЬТАТИ «ВИЗВОЛЕННЯ»**

Бердянськ → Крим → Краснодар – це переїзд через Меридіани Болю.

Моя сестра Ольга дісталася Краснодарського краю, де її забрала донька Оксана та доставила додому. Там сестру підлікували, і вона змогла зануритися в нове життя разом зі своїми дорослими онуками, наскільки це можливо за таких умов.

Разом із донькою Ольга відвідала Маріуполь, аби дізнатися про свою згорілу квартиру. Їм відповіли, що нічого не передбачено, і запропонували подати до суду.

Маріупольська згоріла квартира – археологічний розкоп свого колишнього "Я". Вікна-кратери, двері-скелетони, диван – попільна фреска родинних вечорів. Відповідь чиновників – бетонний рот, що випльовує судові квитанції замість ключів.

Нові будинки, звані «курятниками», будуються для робітників, що прибувають з росії та колаборантів. Фасади – палітурки фальшивих паспортів, під'їзди – ескалатори для імпортованих тіней.

 Не солоно хлебнувши, вони повернулися назад. Але... усе тече — усе змінюється! Повернення з порожніми руками – лише пауза між актами історичної драми. Але під шаром асфальту – підземні ріки, що шепочуть: "Кожен відплив готує новий прибій". Чекаємо, коли весна скине сніговий кокон зі скелетів будинків, а справжня влада стане садівником, що саджає квіти в снарядні воронки.

Наша реальність – гобелен з обпалених ниток, де:

•           Дороги – хижі ріки, що несуть нас між берегами ідентичності

•           Втрачені домівки – чорні діри, що випромінюють нові сузір'я пам'яті

•           Чужі будівлі – кристали солі в ранах міста

•           Судові папери – метелики, що ринуть у вогонь бюрократії

Ми – зберігачі катастроф, що складають новий алфавіт з уламків цегли. Але кожен збережений фотоальбом – це капсула часу для майбутніх археологів справжньої історії. Коли закінчиться цей період плутанини, наші онуки знайдуть ці капсули і складуть мозаїку правди з кольорових скелець наших спогадів.

Після поїздки в окупований Маріуполь моя сестра Ольга написала вірш "МАРІУПОЛЬ ЧЕРЕЗ РІК".

12.02.2023

ОЛЬГА ЗАРЯ

МАРИУПОЛЬ ЧЕРЕЗ ГОД.

(После поездки в Мариуполь)

Что ни шаг - обман, подстава ли?

Раньше я не говорила вам.

Как же мудрствуют лукавые,

Благодарствую "маниловым"

Из себя бежать - куда ещё...

Обложили душу исками...

Город мой - большое кладбище,

В центре - правила бандитские.

В новый дом попасть хотите ли?

Можно в мой, увы не жалко мне.

Мой поклон "освободителям",

Оказались все на свалке мы.

Оказались в центре зрелища -

По законам кем-то сложенным.

Руки б разогрели где ещё?

Всё и даже больше можно вам...

Неспроста жильё - "спасателям",

Тем героям - не из сказки ли?

Новых норм законодателям,

Чем платить теперь за ласку им?

Что за минимум прожиточный?

Люди жалкие, усталые...

Обобрали всех до ниточки,

Бывший город не узнала я.

Мордобой -  за подтверждением,

Нам бы справку: кто, откуда мы...

Докажи - без дат рождения,

Что не стали мы верблюдами.

Все бомжи - повсюду лишние...

Погорельцы без свидетелей...

Не сказать, чтоб нас услышали,

Не всплакнуть, чтоб нас заметили.

Слышала, не упокоены,

Те, кто до сих пор в развалинах...

Видно, счастья не достойные

Раз ещё не опознали их...

Больно выдохнуть прошедшее.

Нас тошнит у зомбоящика.

Я бомжиха, а не женщина.

Не ищите, не обрящете...

12.02.2023

ОЛЬГА ЗАРЯ

МАРІУПОЛЬ ЧЕРЕЗ РІК

Переклад: ОЛЕКСАНДР ЗОРЯ-ЗАРЯ

(Після поїздки в Маріуполь)

Що ні крок – обма́н, підста́ва є?

Спе́ршу я не говори́ла вам.

Му́дрість вжи́вано лука́вими,

Ве́льми дяку́ю «мані́ловим».

Із себе́ втекти́ – можли́во ще…

Оточи́ли ду́шу по́зови…

Мі́сто – вкри́то кладови́щами,

В це́нтрі – пра́вила погро́зливі.

Йти у дім нови́й зами́слили?

Мо́жна в мій, я не жалі́юся

Мій уклі́н вам, «визволи́телі»,

У смітті́ ми опини́лися.

Ста́ли чі́льною виста́вою –

За зако́ном ки́мось ство́реним.

Ру́ки го́рем зігріва́єте?

Все та на́віть бі́льше мо́жна вам…

Недарма́ житло́ діста́лося –

«Визволи́телям» із ка́зочки?

Ви́дано зако́ни-ля́паси,

Як і хто за ла́ску спла́чує?

Прожитко́вий, ні́би, мі́німум?

Лю́ди змо́рені, подра́зливі…

Обібра́ли всіх неми́слимо,

Мі́сто рі́дне не впізна́ла я.

Мордобі́й – що-бу́дь підтве́рдити,

Нам би до́відку уста́лену…

Довести́ без докуме́нтів би?

Що верблю́дами не ста́ли ми.

Погорі́льці скрізь зачу́хані...

Мов безха́тьки – для гноби́телів…

Не сказа́ти, щоб почу́ли нас,

Не запла́чеш, щоб помі́тили.

Чу́ла, лю́ди не похо́вані,

Що лежа́ть в дома́х розва́лених… 

Ї́хнє «ща́стя» анульо́вано –

Раз іще́ не розпізна́ли їх.

Ви́дих бо́лісний мину́лого.

«Зомбоя́щик» гу́бить зла́году.

Ста́ла жі́нка безприту́льною.

Не шука́йте, бо не зна́йдете…

Через війну багато родичів і знайомих роз'їхалися по всьому світу. Війна розсіяла людські сузір'я по чорних дірах континентів. Чехія, Бельгія, Польща, Канада – нові орбіти для планет, що втратили свій геліоцентризм. Кожен біженець, немов пульсар, що випромінює сигнали тривоги на частотах іноземних мов.