«Маріуполь: трагедія, пам'ять і надія серед руїн» **ПІДСУМКИ АГРЕСІЇ**

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)

«Маріуполь: трагедія, пам'ять і надія серед руїн»

**ПІДСУМКИ АГРЕСІЇ**

Життя́ – це безме́жна незна́на ріка́,

тече́ між камі́нням знего́д.

Тара́с омину́в, а Іва́н заблука́в –

Чи ви́нен у цьо́му наро́д?

Наслідки "звільнення" Маріуполя (про які ми дізналися пізніше).

https://www.google.com/maps/d/u/0/viewer?mid=1n0elDNzvK4vQYmWxCn2792ljSXNJK4x3&hl=en_US&ll=47.10157927775869%2C37.585241103703986&z=12&fbclid=IwAR1r9DpI0-nCxjpP-FTLB4OAEqN7UufOPdS9AIVUoEmD_IdJ0xpOPEGautk

ЖИТЛО:

Руйнува́ли дім за до́мом:

бо́мби, гра́ди – кров і крик…

Люд розсі́явся, й пото́му,

ма́йже весь із мі́ста зник.

Пограбо́вані кварти́ри

залиши́лись в самоті́…

Го́ре хли́нуло надмі́ру,

ща́стя пла́че взаперті́.

Понад 1400 житлових будинків зруйновано!

  Кожен зруйнований осередок — мов мовчазний свідок минулих радощів і смутку, де стіни колись зберігали тепло родинних історій, а тепер залишилися як руїни, що мовчазно оповідають про невимовну втрату. Ці руїни стали артефактами часу, що розказують про життя, розірване війною.

Непрохана «свобода», що випалила домівки до попелу, не змогла спалити спогади – вони, як насіння з попелу, проростають жагою повернення.

Сиві́є Маріу́поль, сиві́є на оча́х,

але́ в серця́х людськи́х живе́ його́ корі́ння…

І по́серед руї́н знов пророста́є шлях

до ві́льного життя́, мов сві́тло чудоді́йне…

БУЛО:                                                                           СТАЛО:

Але вони не знищили найголовнішого – спогадів і пам'яті про те, що було, і бажання повернути втрачене.

ДИТЯЧІ САДКИ МАРІУПОЛЯ:

Дванадцять дитячих садків Маріуполя, де колись лунав дзвін дитячого сміху та казкових оповідань, сьогодні перетворилися на безмовні руїни. У цих згублених осередках дитячих мрій – мов у забутій бібліотеці казок – немає більше радості, а лише тихе згасання надії, загубленої серед руїн війни.

Спалити крила метеликів у кадилі – ось вершина святотатства.

БУЛО:                                                                                  СТАЛО:

Чи може бути більшим блюзнірство, ніж намагання знищити щось таке безневинне та святе, як дитинство?

Дитя́чі бажа́ння перетвори́вши

на по́піл зруйно́ваних мрій,

зраді́в окупа́нт, і запла́кала ти́ша

в садо́чку, яки́й обгорі́в.

Зраді́в, але́ і́стина не угаса́є –

з дитя́чих вуст ли́не вона́:

тору́єш доро́гу чужи́ми сльоза́ми –

зазна́єш пора́зки сповна́!

ШКОЛИ МАРІУПОЛЯ:

Сорок вісім шкіл, колись осередки знань і мрій про майбутнє, сьогодні залишилися лише у вигляді зруйнованих будівель. У кожній із цих руїн, мов у втраченій бібліотеці, зберігається тиша зламаних сердець і невимовлених історій тих, хто колись вірував у світле завтра, але тепер залишається лише спогад про знищену спадщину.

Кожен підручник – голка в оку тих, хто плеще сльозогінний газ на квіти знань.

БУЛО:                                                                           СТАЛО:

Та це стало кісткою в горлі тим, хто не може знести існування освіченого та вільного майбутнього українського Маріуполя.

Замо́вкнули шко́ли, замо́вкла нау́ка,

осві́та зґвалто́вана слі́зно мовчи́ть…

Зруйно́ваним сті́нам щодня́ і щоду́ху

від і́ншої «пра́вди» вруча́ють ключі́.

Засу́джено спа́дщину на́шу до стра́ти,

майбу́тнє пала́є, наді́я гори́ть…

Хоча́ ду́же бо́ляче – нас не злама́ти –

хоч світ переве́рнуто дном догори́.

УНІВЕРСИТЕТИ ТА КОЛЕДЖІ:

П’ятнадцять зруйнованих вишів.

Освітні заклади, де накопичувалася безцінна мудрість, стали лише порожніми оболонками. Університети Маріуполя, колись осередки знань і мудрості, тепер — зруйновані пам'ятки колишнього розквіту. Де колись студенти обговорювали великі ідеї, тепер лише тисячі скель і битих дверей, що нагадують про втрачену велич. Ці стіни, що мали б навчати нові покоління, тепер стали німими свідками жахливої катастрофи.

Вогнем дикуни стріляють у букварі, а з попелу слів народжуються нові абетки, гострі, як штик.