ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ. «Надія на виїзд: технічні поломки та нові випробування»

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Спала́хує в се́рці промі́нчик наді́ї

до во́лі зліта́ю, немо́в ві́льний птах.

Але́ ви́ща си́ла цьому́ протиді́є –

можли́во так тре́ба? Хтось ви́рішив так?

Хроніка подій. 27 березня 2022 року (неділя)

7:00.

Машина в гаражі завелася, ми її забрали, завантажили всі речі на подвір'ї та поїхали (без сестри Ольги) до Культурного Центру, звідки всі машини збираються в колону, щоб їхати на Запоріжжя. Валізи стукали об кузов, наче метроном відлічував останні хвилини зв’язку з цим місцем. Світанок розкривався, як конверт із запрошенням на бенкет невідомості. День розпочався зі світлом надії, адже ми були готові до довгоочікуваного виїзду.

9:00.

Нам сказали, що автобуси, які за домовленістю з "визволителями" вивозять усіх охочих до Запоріжжя, уже не пускають на територію Бердянська, і вони чекають людей на виїзді з міста за блокпостом. Спочатку вирушають ці автобуси, а за ними вишиковується колона машин. Люди з валізами, згортками, сумками, дітьми повільно піднімаються вгору до автобусів. Дехто міг підвезти їх машиною, якщо було місце, але таких випадків було замало. Автомобілі вишиковувалися в колону й повільно проїжджали повз людей, які йшли вгору до блокпосту. «Колона машин — перлини на нитці страху», — думалося, поки ми повзли повз пішоходів. Рухалися вгору дуже повільно, із частими зупинками. Це було схоже на ходу крізь туман невідомості, де кожен крок міг стати останнім у цьому нескінченному підйомі.

11:00.

До блокпосту залишалося машин десять, коли наша машина несподівано (знову!) заглухла. Двигун здався, як солдат із перебитими ногами. «Десять машин до свободи — десять кроків до прірви», — скрипнули гальма. Ми не знали, що робити. Прийняли сумне рішення – розвертатися назад. Добре, що не пройшли контроль на блокпосту. Сини вийшли з машини і штовхали її, наче Сізіф — свій камінь, щоб розвернути у зворотному напрямку на зустрічну смугу. Розвернули. Це було, наче повернення до безвиході, коли надія вже майже зникла. Повертаємося, залишаючи надію в далечіні.

11:15.

З правого боку від нас у напрямку до Бердянська (зліва, якщо виїжджати з міста) на полі екскаватор риє землю, наче могильник для мрій. Під'їжджають вантажівки, у стороні стоїть танк, навколо якого крутяться військові з білими пов'язками. Сцена була схожа на понурий танець смерті, де кожен рух означав наближення до невідомого кінця.

12:00.

ВАЗ 2110, що проїжджав повз нас, погодився буксирувати машину з гори в місто, а там, за непогану мзду, з труднощами й допомогою моїх синів, дотягнув нас до гаража Романа, причепивши наше авто тросом, ніби пуповиною до життя. Це було, наче маленьке диво у світі хаосу, де ця допомога виявилася, як манна з неба.

12:30.

Жінки пішли пішки додому (до Валентини Іванівни). Сини віднесли туди необхідні на вечір сумки з речами. Роман ворожив над розкритим капотом, уважно вивчав щось із приладами та інструментами. Це був момент, коли техніка і віра злилися в одне, і ми молилися, щоб ці вправні руки знайшли рішення.

14:00.

До Романа підходили "спеціалісти" із сусідніх гаражів і щось радили. Нарешті, Роман сказав, що треба міняти бензонасос, але – продовжував далі – у нас, крім цього, є проблема з негативним впливом несправної сигналізації на паливну систему і систему подачі газу (неправильна подача сигналів, тобто несумісність). Ці проблеми він не зможе вирішити, але бензонасос треба міняти. Де його взяти? Роман сказав, що в нього є, назвав ціну (до цього робив усе безоплатно) - ми погодилися. Для нас це був єдиний ключ до замку в лабіринті.

18:00.

Повідомили, що машина готова. Пішли із синами забирати її. Роман нам віддав машину і сказав, що, якщо раптом заглухне, тоді – і показав нам, де під сидіннями бензонасос і що треба відкрутити - і, вручивши невеличкий обривок дроту у вигляді гнучкої нитки, показав, як і що ним перемкнути. Дріт-нитка в руках Романа — артерія, що з’єднує машину із життям? Це було схоже на те, якби ми отримали інструкцію для виживання в дикій природі. Дякуємо! Кулібін? На "Таврії"! Машину полагодив, як хірург зранене серце. 

20:00.

Вечірнє небо нагадувало синій оксамит, прошитий срібними нитками зірок. Ще один непередбачуваний незабутній вечір із Валентиною Іванівною та моєю сестрою Ольгою… Господиня приготувала вечерю. Ми пили чай, ковтаючи слова подяки, що застрягли в горлі. Надія, немов метелик, знову розкривала крила в грудній клітці. Бог усе бачить! Наші серця наповнювалися вдячністю і надією на краще майбутнє, незважаючи на всі труднощі.

Гарма́ти і та́нки, немо́в ті́ні сме́рті,

руйну́ють небе́сний зако́н.

Чи змо́жемо, ски́нувши пу́та, наре́шті,

в життя́ поверну́тися знов?

Анонс (День 32 → День 33):

Після чергового ремонту й невдалого виїзду, герої готуються до нової спроби втекти з окупованого Бердянська. Чи зможе машина витримати всі блокпости, а родина — подолати випробування? Тридцять третій день відкриє нові труднощі та покаже, як рішучість і допомога незнайомців можуть стати ключем до виживання.