ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ. «Невдача на порозі виїзду: технічні труднощі й нові перепони»

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

Ла́гідне со́нце весь світ обійма́є,

в яко́му стика́ються рі́зні думки́,

та виника́ють пробле́ми чима́лі́ –

життя́ в небезпе́ці, на жаль, навкруги́.

Хроніка подій. 26 березня 2022 року (субота)

8:00.

Усі зібралися у Валентини Іванівни з речами. Ольга зв'язалася з Юлією і сказала нам, що їде до дочки та ще залишається в Бердянську. Нас провели. Завантажилися в машину, але вона не завелася. Акумулятор ледве крутив, але двигун не запускався. Це було, ніби машина вперто відмовляється покидати свій притулок, не бажаючи залишати цей прибережний край.

9:00.

Валентин почав переносити речі з машини назад до дому. Сусід Валентини Іванівни, кавказець, приєднав нас до свого позашляховика Hyundai і відбуксирував до гаража Романа, з яким, по телефону, домовився Володимир, син Валентини Іванівни.

У Романа в гаражі стояла його стара "Таврія". Гараж був оснащений лише необхідними інструментами для дрібного ремонту, і ми молилися, щоб машина завелася та доїхала до Запоріжжя. Наше авто, ніби старий боєць, готувався до останнього ривка.

10:00.

Зателефонував Володимир і сказав, що Роман поставив акумулятор на підзарядку, який сів після попередньої. Зарядка триває, ніби час витягується в тонку нитку з павутини. До ранку він зарядиться, і ми зможемо їхати. Це було схоже на промінь надії в мороку безвиході.

12:00.

Місто, порівняно з днем нашого приїзду, ставало все більш мілітаризованим. Появлялася військова техніка. Збільшилася кількість військового вантажного транспорту, у людних місцях з'явилися військові патрулі, наче зграї воронів у камуфляжі. Вони ходили великими групами, ніби мисливці в пошуках нових жертв для своїх "визволень".

Примітка: Склалася абсурдна, парадоксальна ситуація… Сюрреалізм. Люди (а чи люди?), що прийшли в чужі домівки зі зброєю, порушивши там звичний устрій життя, через яких стали малодоступними або зовсім недоступними найнеобхідніші речі: харчування, ліки, тепло, світло, зв'язок, побутове та технічне обслуговування, свобода пересування і самовираження та інше — на всіх своїх, нав'язуваних нам TV-каналах, вперто називають себе "ВИЗВОЛИТЕЛЯМИ". Жах! Театр абсурду!

Зника́ють ло́гіка і ро́зум?

Ухо́дять, як вода́ в пісо́к?

Інсти́нкт звіри́ний оголо́сять,

як поряту́нок багатьо́х?

18:00.

Сталося так, що не змогли виїхати, і це дало нам можливість трохи посидіти та відсвяткувати разом з Ольгою день народження її дочки Оксани. Валентина Іванівна посмажила улюблену нами азовську тюльку, яка шкварчала на сковороді, ніби співала останню пісню Азовського моря. Чайник свистів у такт святковим тостам. Попили чаю з пригощеннями та, звісно, з найкращими побажаннями для моєї рідної племінниці. «День народження серед душевних руїн — це квітка, що проросла крізь асфальт», — сказала Ольга, тримаючи фотографію доньки. Для моєї сестри цей день особливий і, можливо, саме через це нам не вдалося виїхати сьогодні вранці?

Ми їли, немов ковтали шматочки нормальності, щоб не забути її смак.

21:00.

Завершення вечора пройшло в надіях на завтрашній виїзд. Ніч обволікала місто. Завтра — це біла сторінка, де ми спробуємо накреслити новий шлях. У металевому серці машини вже бився ритм майбутньої дороги.

Анонс (День 31 → День 32):

Після технічних проблем у тридцять перший день, герої нарешті збираються в дорогу. Чи зможуть вони вирушити цього разу, чи нові перешкоди знову завадять їм? Тридцять другий день принесе нові виклики, коли машина знову відмовиться їхати, а шлях до Запоріжжя виявиться заблокованим через технічні несправності.