ДЕНЬ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ. «Окуповане місто, пропаганда і контроль»

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)

ДЕНЬ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

«Ура́ли» з війно́ю зайшли́ у двори́, 

заарешто́вують во́лю…

Зага́рбник – безме́жжя і бе́злад створи́в…

Ще скі́льки біди́ він нако́їть?

Хроніка подій. 23.03.22 (середа)

9:00.

Подзвонив Віталій (зв'язок є, а інтернету немає) і сказав, що сьогодні привезе заряджений акумулятор. Домовилися зустрітися біля школи, де стоїть машина.

10:00.

Побачили у вікно, як у сусідній двір заїхав "Урал" із військовими, які одразу там розсипалися, мов насіння по полю. Нам сказали, що так вони приїжджають за активістами.

12:00.

Ходили в магазин, де був розпродаж одягу та взуття (мабуть, збираються згортатися). Ціни були дуже прийнятними. Жінки купили нижню білизну, ми з дружиною купили кросівки (замість її тапочок, у яких вона виїхала з Маріуполя, і замість моїх старих рваних чобіт, у яких я в Маріуполі палив багаття). Моя опухла ліва нога в кросівок входить із трудом, але входить... Старі рвані чоботи викинули. Ті самі чоботи, які зберегли в теплі мої ноги під час буксирування неопалюваної машини до Бердянська.

13:00.

Біля продовольчих магазинів випадково зустріли наших Світлану й Андрія, які виїхали з Маріуполя 16.03.22. Вони сказали, що виїжджати з Бердянська поки не збираються.

14:00.

Подзвонив із Дніпра друг по інституту Ігор С. Він сказав, що в Дніпрі вже є квартира, де ми зможемо зупинитися. Він її буде тримати для нас. Дякую! Попросив мене ще раз швидше ставити на колеса машину і їхати, бо окупанти можуть у будь-який момент перекрити виїзд із Бердянська.

16:00.

Приїхав Віталій, привіз акумулятор. Дякую! Віталій поспішав, і ми ставити акумулятор не стали, а забрали його додому. Володимир сказав, що в нього є добрий знайомий Роман — фахівець із ремонту автомобілів. Нехай він подивиться автомобіль. Ми не заперечували.

20:00.

Валентина Іванівна повідомила, що з'явилося телебачення. Що замість українських каналів увімкнули тільки російські. На всіх каналах йдуть кожні пів години новини. Новини про Україну. Між рядків ми розуміємо, що вони не захопили ані Київ, ані Харків, ані Одесу... Почули, що в Маріуполі "Азов" блокував нас у наших будинках, як заручників, а коли під натиском "визволителів" відходив, то підривав будинки разом із нами. І показали спотворене "мертве" місто та місцевих жителів, які в інтерв'ю скаржилися на "Азов" і дякували "визволителям". Хтось із переляку, а хтось щиро. Я не здивувався цьому, згадавши Ліду з п'ятого поверху нашого під'їзду.

З моско́вського дзьо́ба нови́ни спійма́ли,

що в Украї́ні пала́ють міста́,

а Маріу́поль – дити́на без ма́ми –

рида́є, і до́ля його́ непроста́…

«Якщо ці рядки доторкнулися до вашого серця, висловіть це, натиснувши ❤️, та додайте книгу до своєї бібліотеки. Ваша підтримка надихає на нові глави.»

Анонс (День 28 → День 29):

Двадцять восьмий день показав, як війна сковує свободу і душить правду. У двадцять дев’ятий день герої роблять перші кроки до втечі: вони ремонтують машину і шукають бензин для втечі з Бердянська. Але чи вдасться їм вирватися з-під контролю окупантів?