ДЕНЬ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ. «Війна й волонтери: нові проблеми, але людяність перемагає»

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)

ДЕНЬ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ

ВІЙНА́! Дити́нство кра́де у діте́й…

ВІЙНА́! Фарбу́є кро́в’ю земну ку́лю…

ВІЙНА́! Як взагалі́ вона́ іде́?

              Коли́ у сві́ті мир пану́є…?    

Хроніка подій. 20.03.22 (неділя)

8:00.

Звернулися до волонтерів по таблетки від тиску. Це виявилося проблемою: нужденних набагато більше, ніж можливості волонтерів. Нам принесли якісь таблетки непрямої дії (від чогось, але, мовляв, одночасно знижують і тиск). Дякуємо!

10:00.

Діма приніс вареної ковбаси та невеликий батон хліба. За батоном вистояв годинну чергу. Давали один у руки. Коштує 24 грн. До війни коштував 12 грн.

13:00.

До школи приїхали Валик, Настя та Милана. Діма залишився з ними, а ми з дружиною спустилися в укриття шукати для них місця. Там із планшетом сиділа Ольга, писала вірші й наглядала за нашими речами. Так наглядала, що нас і не помітила…

13:10.

В укриття спустився Діма і сказав, що Валик із сім'єю та речами подався жити на квартиру. Дружина стрепенулася: як на квартиру? Яку квартиру? З ким пішов? Хто ці люди?

14:00.

Виявилося, що до школи підійшов місцевий житель Володимир. Він записувався в чергу (ЧЕРГУ!!!), щоби взяти (безоплатно!) на квартиру сім'ю з дитиною. Тут вони й зустрілися з Валентином, і все швидко вирішилося. Валику із сім'єю виділили кімнату в трикімнатній квартирі недалеко від школи. У ній Володимир жив із дружиною Оленою.

16:00.

Інтернету в місті немає! Телефонний зв'язок - жахливий. Додзвонитися кудись проблематично. Часом зв'язку взагалі немає. Кажуть, що його відключають "визволителі", коли до них прибуває озброєння або просто переміщується містом. Періодично в місті відключають і світло. А печі в їдальні, де нас годують, - електричні... Опалення в місті немає взагалі (ще до нашого приїзду).

16:30.

Дорогою до укриття біля школи нас із дружиною зупинив місцевий житель (дідусь похилого віку) і запитав, де тут перебувають біженці. Дізнавшись, що ми з Маріуполя, розповів, що його дитинство у 1941-45 роках минуло в Маріуполі, що він добре знає, що таке окупація, що не очікував такого від росії і, просльозившись, сказав, що одержав пенсію й хоче допомогти біженцям (нам) грошима. Ми, вибачившись, відмовились і подякували добрій людині, порадивши йому, як варіант, купити хліба й передати в шкільну їдальню, яка сьогодні виживає коштом волонтерів. Дякуємо добрим людям!

18:00.

Укриття. Відпочиваємо, уткнувшись у смартфони і планшети.

Вигна́нцям, що блука́ють уві́ сні,

шука́ючи в зате́мненні наді́ю…

добро́дії прино́сять хліб і сіль…

І лю́дяність над сві́том височі́є!

Анонс (День 25 → День 26):

Після дня, сповненого проблем і підтримки від місцевих жителів, герої починають усвідомлювати, що війна затягується. Що чекає їх далі? Наступний день принесе не тільки нові виклики, а й внутрішні суперечки через різні погляди на війну. Як вони впораються з конфліктами та чи знайдуть більш безпечний притулок? Двадцять шостий день покаже, що навіть у найважчі моменти важливо знаходити баланс між обережністю та вірою у світле майбутнє.