ДЕНЬ ДВАДЦЯТИЙ. "Холод і розпач: Війна залишає місто в руїнах."

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)

ДЕНЬ ДВАДЦЯТИЙ

Нахму́рений ра́нок, і хма́ри сумні́.

У се́рці, як скрізь, холодне́ча.

Схова́лося со́нечко десь вдалині́,

суму́ючи з на́ми, до ре́чі.

Хроніка подій. 15.03.22 (вівторок)

РАНОК.

Похмурий ранок. Температура на вулиці +3°C, у квартирі +6-7°C. Сонце сховалося за сірими хмарами, немов і воно сумує разом із нами. Ранок настільки похмурий, що здається, саме небо плаче над містом. Температура низька — і на вулиці, і в душах людей, які переживають цей жах.

9:00.

Пили чай. Гарячий напій став нашою розрадою в холоді і тривозі. Гарячий чай стає символом тепла й надії, які ми намагаємося зберегти серед постійного холоду і страху.

12:00.

Два дні не міг ступити на ліву ногу. До туалету добирався за допомогою синів або дружини. А сьогодні, сильно кульгаючи, вийшов на вулицю. Пошкандибав до кута будинку, щоб побачити наслідки падіння бомби на школу №66, найсучаснішу українську школу в Маріуполі. Подивився. Школи більше нема, залишилися лише руїни…

БУЛО:

СТАЛО:

Знову з’явилися літаки в небі. Усі навколо кричать: "Повітря!" Люди розбігаються, а я на ногу стати не можу. Підбігають сини й під руки тягнуть мене в під'їзд. Вибухи лунають десь осторонь. Слава Богу, усе обійшлося. Більше від дому не відходитиму. Вихід на вулицю, попри біль, став актом необдуманої мужності й бажанням побачити те, що залишилося від нашого світу.

Руїни школи – символ знищеного майбутнього, але надія все ще жива.

23:00.

Вся ніч – бомби, вибухи...

Анонс (День 20 → День 21):

"У двадцятий день надія на спокій майже зникла, а руїни й холод продовжують панувати в місті. Але в двадцять перший день ситуація стає ще небезпечнішою: у місті вирують вибухи, і вибір між залишитися чи поїхати стає питанням життя і смерті. Чи ризикнуть герої залишити свої домівки?"