ДЕНЬ ВІСІМНАДЦЯТИЙ. "Нічні вибухи: Боротьба за виживання під обстрілами."

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)

ДЕНЬ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

Ви́бухи де́нні… нічні́…

на го́йдалці мі́сто гойда́ють;

чу́ємо їх ці́лі дні,

стріча́єм їх уві́ сні…

Хіба́ поряту́нку нема́є?

Хроніка подій. 13.03.22 (неділя)

4:00.

Сильний вибух. Стіни будинку аж затряслися. Більше не заснули. Бомби падають із ненависною постійністю. У кожному вибуху ми чуємо шепіт війни. Війни, яка руйнує наші надії на мирний сон.

12:00.

У під'їзді шибки давно повилітали. Сусід Саша О. на 5-му поверсі зробив пічку, притягнувши звідкись шмат вентиляційної труби і пристосувавши її для витяжки. Ми приєдналися до нашого пічника, добуваючи під обстрілами дрова і воду. На печі між 4-м і 5-м поверхами готувати виявилося набагато продуктивніше, ніж на лампадках.

Примітка. Багато людей, що пішли по воду, додому не повертаються… Дорогою зустрічаються трупи. Людей убиває осколками, вибуховою хвилею тощо. Ось мати, що пішла по воду для дітей, додому більше не повернулася. Світ збожеволів?!

Цілий ДЕНЬ.

Цілий день літають літаки. Після нічних вибухів прилягти ніколи. Жінки з дітьми тільки й роблять, що бігають (за порятунком?) у коридор.

20:00.

Спимо одягнені. У квартирі температура +8-10°С. Використовуємо всі нові й старі пальта та інший одяг. Ввечері трохи затихло. Лягаємо спати з надією, що вдасться трохи поспати.

23:00.

Знову стрільба. Гудять літаки. Бахкає. Майже не спимо. Просто лежимо із заплющеними очима.

Заплю́щуєш о́чі – ті́ло не спить,

і ро́зум тиня́ється сві́том.

Бажа́є знайти́ Аріа́днину нить –

ту путь, де не бу́де гримі́ти?

Анонс (День 18 → День 19):

"Постійні вибухи, тривоги та страх — це реальність вісімнадцятого дня. Але що буде далі, коли на вулицях з’являться танки, а літаки розноситимуть місто в руїни? Дев'ятнадцятий день принесе нові загрози, і питання 'Як вижити?' постане ще гостріше."