ДЕНЬ ДЕВ’ЯТИЙ

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)

ДЕНЬ ДЕВ’ЯТИЙ

Сини́ шука́ють во́ду для сім’ї́,

життя́ у че́ргах неквапли́во тлі́є…

Вода́ – ося́йні кра́плі у пітьмі́

і скарб крихки́й у мо́рі безнаді́ї.

Хроніка подій. 04.03.22 (п’ятниця)

РАНОК

Ще один день, ще один виклик. Вода — так само невловима, як сонячний промінь у безкінечній темряві. Світла немає, насоси не працюють. Як привид із минулого, повернувся той час, коли воду доводиться добувати власними силами, ризикуючи під обстрілами. Мов крихкий човен у бурхливому морі, ми вирушаємо на ТРЕСТ, до міськводоканалу або до центрального ринку, де іноді з’являється водовоз. А за технічною водою йдемо до річки Кальчик, що стала останнім прихистком надії.

7:30-16:30

Дмитро і Валентин узяли ємності й пішли за питною водою, немов паломники, що шукають святе джерело. Водовоз приїжджає, роздає воду, а потім зникає за горизонтом, щоби повернутися знову. Люди стоять у черзі, мов дерева в осінньому лісі, терплячи, поки не настигне холод. Сини вистояли цілих 8 годин (!), зате повернулися додому з водою, для нас вони - мов герої, що здобули безцінний скарб.

А ви́бухи луна́ють навкруги́,

і в унісо́н їм о́бстріли співа́ють.

А спра́гла че́рга, на́че храм благи́й,

моли́твою напо́внена до кра́ю.

ДЕНЬ

З дружиною, прихопивши порожні пакети, рушили пішки із Центрального району до нашого магазину "Книги" в Кальміуському районі. Дорога — мов сцена з п’єси про апокаліпсис: понівечені будинки, спустошені вулиці. Люди, мов тіні, носять відрами бензин із підземних сховищ АЗС, наче шукачі золота на дикому заході. Заправити людям машини нема чим, пальне стало рідкісним і недосяжним.

Дійшли до 7-го проїзду, де нам пощастило, і нас підібрала рідкісна попутна машина. Нарешті досягли магазину. На наше щастя, він цілий і замкнений, мов забута скарбниця. Поруч, у магазині будматеріалів "Каскад", уже щось виносять. Розумію, що й наш магазин не уникне цієї долі, але в душі теплішає надія, що на книги не зазіхнуть.

У магазині ми забрали всі документи, мов архівісти на порозі війни, але печатку забули. Зібрали папки з податковою документацією, банківський термінал, вилучили всі ліхтарики й батарейки з відділу канцтоварів. Захопили упаковку мінеральної води, немов безцінне вино, з мого кабінету. Перенесли з торгової зали до кабінету копіювальний апарат А3, два комп’ютери, лазерний принтер, цінні книги, мов скарби давнього світу — Біблії, автолітературу, дитячі енциклопедії, історичну і філософську літературу.

Раптом у магазині з’явився син Дмитро, немов весняний вітерець, що приносить звістки. Він сказав, що нас уже заждались і почали хвилюватися (на вулиці постійно бахкає). Узяли зібрані пакети, замкнули магазин, перехрестили його, мов стародавнє святилище, і вирушили додому пішки. Дорогою біля однієї із заправок чоловік запропонував нам обміняти відро бензину на колбу води для дітей. Одну колбу дали йому так...

17:30

Свічок мало, вони тануть, мов зимовий сніг під весняним сонцем. Для зручності ми роздали всім по ліхтарику, що принесли з магазину. Кожен отримав свій промінчик надії! Для економії свічок і батарейок Андрій змайстрував кілька саморобних лампадок. Лампадки дуже зручні, але працюють на воді й рослинній олії, запаси якої в нас, на жаль, обмежені.

ВЕЧІР

У квартирі, мов у вулику, кипить робота. Жінки працюють, як бджілки. Особлива подяка Катерині Григорівні, бабусі Насті, що взяла на себе найважчу і невдячну працю. Вона — мов таємний ангел, що підтримує вогонь домашнього вогнища.

Зника́ють свічки́, мов під со́нечком сніг,

ліхта́рик – промі́нчик наді́ї,

лампа́дки майстру́ємо переносні́,

і су́тінки в се́рці – ясні́ють.

Анотація (день десятий): "Тиша ранку приносить надію, але вода та хліб залишаються примарними. Родина встановлює нові порядки, намагаючись адаптуватися до життя без газу та води, немов створюючи нові правила виживання в цьому хаосі."