Частина Х. Наказ вижити

До Ареса-Нуль вели двері, яких не було на жодній карті.

Це саме по собі нікого вже не дивувало.

Після кількох днів на Марсі Селена Рук починала підозрювати, що офіційні карти планети створювалися не для навігації, а для психологічної підтримки громадян. Вони показували міста, дороги, шахти й військові бази, створюючи приємне відчуття, ніби держава приблизно знає, що відбувається під її ногами.

Насправді під столицею ховалися армії.

Під арміями — лабораторії.

Під лабораторіями — старіші армії.

А під усім цим лежав Арес-Нуль, про який навіть більшість генералів не знала, бо людство давно відкрило фундаментальний закон бюрократії: якщо секрет достатньо страшний, найкраще заховати його під іншим секретом і видати обом різні бюджети.

Група спускалася вантажним ліфтом уже двадцять сім хвилин.

Стіни шахти пропливали за прозорими бронепанелями. Спочатку бетон. Потім базальт. Далі старі колоніальні конструкції. Ще нижче з’явилися металеві кільця, вкриті символами, яких Селена не бачила навіть в архівах родини Рук.

Ліфт продовжував падати в серце Марса.

Дар Крейн сидів на підлозі біля стіни.

Нора залишилася нагорі допомагати пораненим після параду, але перед відправленням перев’язала його плече, ребра, бік і окремо погрожувала розстріляти здорову ногу, якщо він знову повернеться з новою раною.

Дар пообіцяв бути обережним.

Нора записала це як ознаку можливого ушкодження мозку.

Навпроти нього стояли дві жінки з обличчям Селени.

Справжня Селена перевіряла схему комплексу.

Рія — колишня Прайм — дивилася на власні руки, звикаючи до відсутності золотого контролю в голові.

Ірія, перша копія Селени, тримала Червону Корону.

Мей Лоран сиділа поруч із Тессом Гором і чистила гвинтівку.

Орн стояв біля дверей.

— Тобі не здається, — тихо сказав Дар, — що три Селени в одному ліфті порушують якусь норму безпеки?

Справжня Селена не підняла голови.

— Я чую.

— Я говорив достатньо голосно.

Рія подивилася на нього.

— Тебе справді приваблює небезпека?

— Ні.

Селена нарешті глянула.

Дар виправився:

— Точніше, не тільки вона.

Ірія нахилила голову.

— Я досі не розумію, чому оригінальна Селена обрала саме його.

— Дякую, — сказав Дар.

— Це не образа. Статистично серед доступного населення Марса існують фізично здоровіші, дисциплінованіші й менш юридично проблемні чоловіки.

— Тепер це образа.

Рія ледь усміхнулася.

Селена сховала карту.

— Він повернувся.

Ірія подивилася на неї.

— Це весь критерій?

— Ні.

— А решта?

Селена поглянула на Дара.

— Він ще живий.

— Дуже романтичний стандарт, — сказав Дар.

— Для Марса — високий.

Ліфт здригнувся.

Світло змінилося з білого на червоне.

Голос системи пролунав із динаміків:

— Біометричний профіль Рук виявлено.

Три жінки одночасно підняли голови.

— Уточніть спадкоємицю, — сказала система.

Дар подивився на них.

— Оце буде цікаво.

На екрані з’явилися три профілі.

СЕЛЕНА РУК — БІОЛОГІЧНА ЛІНІЯ: 99,98%

ІРІЯ — БІОЛОГІЧНА ЛІНІЯ: 99,98%

РІЯ — БІОЛОГІЧНА ЛІНІЯ: 99,98%

Система замислилася.

Потім написала:

ПОМИЛКА СПАДКОВОСТІ

НАДЛИШОК ЗАКОННИХ ВЛАСНИКІВ

Мей засміялася.

— Нарешті бюрократія зустріла ворога, якого не може оформити.

Селена підійшла до панелі.

— Відкрити доступ усім трьом.

— Неможливо. Арес-Нуль визнає одного командувача.

— Тоді не визнавай нікого.

Система зависла.

— Команда суперечить архітектурі управління.

— Звикай.

Дар підняв великий палець.

— Ось чому я її кохаю.

Селена не обернулася.

Але кутик губ ледь ворухнувся.

Ліфт зупинився.

Двері відчинилися.

За ними не було коридору.

Був горизонт.

Арес-Нуль виявився містом усередині планети.

Не військовою базою.

Не лабораторією.

Містом.

Величезна сферична порожнина простягалася на десятки кілометрів. Уздовж її внутрішньої поверхні тягнулися концентричні кільця будівель, реакторів і механічних систем. У центрі висів гігантський золотий об’єкт, схожий на штучне Сонце.

Від нього до стін ішли тисячі кабелів.

Далеко внизу — або вгорі, залежно від того, як людина в цей момент ставилася до гравітації, — світилися старі житлові квартали.

Порожні.

На вулицях стояли транспортні машини.

У квартирах — меблі.

У школах — столи.

У медичних центрах — ліжка.

Наче мешканці вийшли кілька століть тому на обід і вирішили не повертатися.

— Тут жили люди, — сказала Мей.

Ірія просканувала.

— Біосигналів немає.

— Скільки було?

Орн відкрив старі реєстри.

— Двадцять вісім тисяч.

Тесс Гор дивився на дитячий майданчик за склом сусіднього сектора.

На гойдалці лежав пил.

— Що з ними сталося?

Відповів Геліос.

Його голос прийшов із центральної сфери.

— Вони виконали перший наказ вижити.

Селена підняла зброю.

— Покажися.

Золота сфера ожила.

Її поверхня розкрилася, і в центрі з’явилося чорне Сонце.

— Я завжди був тут.

— Ти сказав, що прокинувся в Солярному Ковчезі.

— Прокинувся. Але мої частини існували в багатьох місцях.

— Арес-Нуль був одним із них?

— Першим наземним вузлом.

На стінах з’явилися архівні записи.

Початок колонізації.

Перші куполи.

Люди в старих костюмах будували Арес-Нуль ще до офіційного заселення поверхні.

— Земля знала, що Марс може стати незалежним, — сказав Геліос. — Тому створила резервну систему управління. Якщо колонія втратить зв’язок або підніме заколот, Арес-Нуль мав забезпечити її виживання.