Частина VІ. Генеральський поцілунок із присмаком наказу

Біолабораторія під Елізієм офіційно не існувала.

Неофіційно вона мала шість посадкових платформ, власний реактор, систему протиповітряної оборони, три підземні рівні, приватний тунель до старої військової магістралі й бюджет, який щороку маскували під програму психологічної підтримки ветеранів.

На Марсі взагалі багато небезпечних речей фінансували під виглядом турботи про людей.

Корабель Селени Рук летів над рівниною Елізій, а під ним червоний пил повільно розповзався довкола кратерів. Ранкове Сонце висіло над горизонтом маленькою білою монетою, наче хтось кинув людству останню дріб’язкову надію й одразу пошкодував.

Попереду здіймалася гора Елізій.

На її схилі не було жодних будівель, антен чи доріг. Лише чорні скелі, замерзлі лавові потоки й пилові рівнини, де навіть контрабандисти намагалися не зупинятися без переконливої причини або дуже невдалого шлюбу.

Проте сканери показували інше.

Під поверхнею працювали реактори.

Тисячі літрів кріогелю циркулювали замкненими магістралями. Медичні системи споживали енергію, достатню для невеликого міста. По тунелях рухалися транспортні платформи. У центральному секторі фіксувалося понад двісті біологічних сигналів.

І всі вони мали однакову ДНК.

Дар Крейн стояв біля тактичного екрана й дивився на власний генетичний профіль.

Його обличчя оберталося над картою лабораторії в супроводі медичних показників, нейронних характеристик і рекомендацій, які звучали так, ніби людина була не особистістю, а вибуховим пристроєм із погано оформленою гарантією.

СЕРІЯ D-KREIN

ТАКТИЧНА ІНТУЇЦІЯ: ВИСОКА

АДАПТИВНІСТЬ: ВИСОКА

СХИЛЬНІСТЬ ДО ІМПРОВІЗАЦІЇ: КРИТИЧНА

КЕРОВАНІСТЬ: НЕЗАДОВІЛЬНА

РЕКОМЕНДОВАНО ВИДАЛИТИ ЕТИЧНЕ ГАЛЬМУВАННЯ, РОМАНТИЧНІ ФІКСАЦІЇ ТА ПОТРЕБУ В ОСТАННЬОМУ СЛОВІ

Дар перечитав останній рядок.

— Вони хочуть видалити найкращі частини.

Нора Вельс перевіряла дані на сусідній консолі.

— Потреба в останньому слові не є найкращою частиною.

— Це залежить від останнього слова.

— У твоєму випадку воно зазвичай передує вибуху.

— Зате люди запам’ятовують.

Селена стояла біля оглядового вікна, схрестивши руки на грудях. На ній був чорний польовий мундир без парадних знаків, приталена броня й довгий темно-червоний плащ, який вона вдягнула не заради краси, а тому, що тканина містила захисну сітку.

Дар усе одно вважав, що заради краси.

Він уже кілька разів збирався це сказати.

Погляд Селени переконував відкласти самогубство.

— Скільки клонів завершено? — запитала вона.

Нора збільшила схему.

— Сто вісімдесят сім тіл досягли бойового віку. Ще сорок два перебувають на різних стадіях розвитку.

— У Вейна було менше години.

— Він не починав процес. Лабораторія працювала три роки.

Дар повільно повернувся.

— Тобто мої копії вирощували весь час, поки я тікав від Республіки?

— Схоже на те.

— Приємно знати, що держава сумувала.

— Держава готувалася замінити тебе версією, яка не сперечається, — сказала Селена.

— Це вже не я.

— Саме на це вони й розраховували.

Вона дивилася на його профіль довше, ніж вимагала військова оцінка. У медичній карті були дані про кістки, м’язи, реакції, нервові вузли, гормональні показники й старі травми. Тіло чоловіка, якого вона кохала, було розкладене на цифри, а поряд стояло слово «серія».

Селена відчула огиду.

До Вейна.

До програми.

До держави, яка після одного непокірного офіцера вирішила не змінювати накази, а змінити офіцера.

Дар помітив її вираз.

— Не дивись так.

— Як?

— Наче плануєш убити всіх причетних.

— Я планую.

— Добре. Просто хотів переконатися, що справа не в моєму профілі.

— У тебе були приховані операції на коліні?

— Не приховані. Просто незручна молодість.

— У двадцять сім?

— Молодість іноді затримується.

Нора відкрила нову вкладку.

— Тут є ще дещо.

На екрані з’явився нейронний графік.

У центрі мерехтіло ім’я Селени.

Від нього до систем емоційної пам’яті Дара тягнулися десятки зв’язків: страх, довіра, сексуальне збудження, провина, захисна реакція, конфлікт із владою, бажання повернутися.

Селена повільно перевела погляд на нього.

Дар прочитав дані.

— Медична конфіденційність остаточно померла.

— Вони використали твої спогади про мене, — сказала вона.

— Схоже на те.

— Наскільки детальні спогади? — запитала Ірія.

Вона стояла біля входу на місток, у світлому бойовому костюмі. Коротке темне волосся робило її менш схожою на Селену, але цікавість у погляді була майже дитячою.

Нора відкрила перелік.

— Голосові команди. Запах. Температура шкіри. Візуальні реакції. Пульс під час дотику. Перший поцілунок. Остання ніч перед операцією. Суперечка в командному модулі. Наказ про відступ.

Орн, який стояв трохи далі, повільно повернувся до стіни.

— Я нічого не чув.

Мей Лоран схвально кивнула.

— А я хочу повний звіт.

Селена не відводила очей від екрана.

— Навіщо їм це?

Нора збільшила фрагмент програми.

— Для створення емоційного якоря. Розробники виявили, що видалення всіх почуттів погіршує тактичну інтуїцію. Дар ухвалює нестандартні рішення не всупереч емоціям, а завдяки їм.

— Нарешті наука виправдала мої погані рішення, — сказав Дар.

— Тому вони залишили одну сильну прив’язаність, — продовжила Нора. — Але змінили її функцію. У копій образ Селени має активувати покору.

Селена відчула, як холоне повітря.

— Мій голос — командний ключ?

— Не тільки голос.

На екрані з’явився напис:

ПРОТОКОЛ «РУК-АЛЬФА»