Частина ІІІ. Арес-9 під червоним пилом

Пилова буря зустріла «Кару Марса» так, ніби планета триста років чекала нагоди жбурнути в гостей усім, що не встигла перетворити на пам’ятники.

Червона мла закрила небо, землю й здоровий глузд. Блискавки спалахували всередині хмар сухого пилу, ковзаючи вздовж корпусу крейсера синіми розгалуженими пальцями. Сигнали тривоги звучали майже безперервно, але екіпаж уже перестав на них реагувати. На військових кораблях сирени мали ту саму проблему, що й політики: якщо кричати постійно, навіть кінець світу починає здаватися черговим засіданням.

Селена Рук стояла перед оглядовим екраном і дивилася, як під кораблем розкривається Арес-9.

Комплекс підіймався з пустелі повільно.

Спочатку з пилу виринули вершини чорних башт. Потім — броньовані ребра зовнішнього кільця. Далі — посадкові платформи, з’єднані мостами, що нагадували кістки гігантської тварини. Центральна брама розсунулася на дві половини, відкриваючи темний отвір у надрах Марса.

Над брамою світився герб родини Рук.

Три золоті списи, з’єднані червоним кільцем.

Селена бачила цей знак на сімейних документах, старих фотографіях, парадній зброї батька й над дверима будинку, де виросла. Там він означав честь, службу та обов’язок. Тут, серед бойових башт і похованих армій, герб виглядав як підпис під злочином.

— Посадкова система не відповідає, — доповів пілот.

— Вона відповідає, — сказав Дар Крейн. — Просто не нам.

Він стояв праворуч від Селени, тримаючись рукою за спинку крісла. Після вибуху в тунелі Нора вимагала, щоб він лежав у медичному відсіку щонайменше шість годин. Дар пролежав двадцять хвилин, заявив, що медицина переоцінена, а ліжко надто м’яке для чоловіка з поганою репутацією.

Тепер його обличчя було блідішим, ніж зазвичай, під бронею ховалися перев’язані ребра, а рухався він обережно, намагаючись не показувати, що кожен вдих завдає болю.

Селена це бачила.

Ігнорувала.

Не тому, що їй було байдуже.

Саме навпаки.

— Комплекс сканує екіпаж, — повідомила навігаційна система. — Виявлено спадковий командний маркер.

На екрані з’явився профіль Селени.

Поруч загорівся напис:

КРОВНА ЛІНІЯ РУК ПІДТВЕРДЖЕНА

ДОСТУП РІВНЯ «ЧЕРВОНА КОРОНА»

Місток завмер.

Дар тихо присвиснув.

— Твоя родина вміла залишати подарунки.

— Це не моя родина.

— Герб каже інше.

— Герби багато говорять, коли мертві власники не можуть отримати по обличчю.

Селена торкнулася панелі.

— Арес-9, це генералка Селена Рук, командувачка внутрішньої оборони Марса. Підтвердити право на посадку.

Динаміки ожили.

Пролунав жіночий голос — м’який, вихований і настільки спокійний, що від нього одразу хотілося перевірити, чи не спрямована на тебе прихована гармата.

— Вітаю вдома, спадкоємице.

Селена стиснула щелепи.

— Я не спадкоємиця.

— Заперечення записано до сімейного архіву як емоційна реакція.

Дар нахилився до неї.

— Мені вже подобається ця система.

— Ще слово — залишу тебе на кораблі.

— Я відчуваю сімейну теплоту.

— Посадку дозволено, — продовжив голос. — Сторонні особи повинні скласти зброю, пройти дезінфекцію та підписати відмову від претензій у разі смерті, клонування, часткової втрати особистості або посмертного призову.

Мей Лоран, яка стояла позаду, підняла брову.

— Посмертний призов вони вже практикують без підпису.

— Ранні версії договору мали юридичні недоліки, — відповіла система.

Арден Вейр торкнувся золотого модуля на своїй броні.

— Це не Геліос.

— Ні, — сказала Селена. — Але він слухає.

На екрані спалахнув символ чорного Сонця.

Голос Геліоса пролунав крізь бортову систему:

— Я завжди слухаю.

Селена вимкнула зовнішній канал.

— Посадка вручну.

Пілот ковтнув.

— У бурі?

— Саме там, де ми перебуваємо.

— Посадкова платформа може бути замінована.

— Якщо вибухне, Сенат отримає нагоду пояснити, чому відправив командувачку на секретну базу її батька. Це майже втішає.

Пілот перевів керування в ручний режим.

«Кара Марса» опустилася між чорними баштами.

Пил бив у корпус. Блискавки розривали червоні хмари. За зовнішніми стінами комплексу рухалися тіні механізмів, які прокидалися після століть бездіяльності.

У момент торкання платформи корабель здригнувся.

Світло на містку згасло.

На секунду залишилося лише золоте сяйво герба Рук за вікном.

Потім аварійне освітлення повернулося.

— Ми сіли, — доповів пілот.

— Це добра новина? — запитав Дар.

— Поки що так.

— На Марсі хороші новини завжди мають короткий термін придатності.

Селена повернулася до загону.

— Повне спорядження. Арден, Мей — поруч зі мною. Нора контролює їхні імпланти. Орн веде другу групу. Крейн…

— Поруч із тобою, — закінчив Дар.

— Я хотіла сказати: не імпровізує.

— Тоді краще було залишити мене в столиці.

— Я розглядала цей варіант.

— І не змогла.

Їхні погляди зустрілися.

— Я не залишаю зброю без нагляду, — сказала Селена.

— Нарешті ти знову називаєш мене привабливим.

Вона відвернулася раніше, ніж Дар побачив усмішку.

Мей побачила.

Мей взагалі помічала все, що могло колись стати незручним спогадом для інших.

— Три століття чекала повернення, — сказала вона Ардену, — і найцікавіше на Марсі виявилося не воскресіння, а сексуальна напруга командування.

— Не дивись, — відповів Арден.

— Я мертва, не сліпа.

Арес-9 зустрів їх абсолютною тишею.

Внутрішній шлюз відчинився без шипіння, клацання чи попередження. Просто дві чорні стулки розійшлися, і за ними з’явився коридор, освітлений м’яким золотим світлом.

Підлога була чистою.

На стінах не було пилу.