РОЗДІЛ 14. Неслухняна Маріонетка

Клацання центрального замка лунає в тиші салону як вирок. Я смикаю ручку дверей, але вона не піддається. Паніка змішується з люттю, що б’є в голову не гірше за віскі.

«Навіщо ти зачинив двері?!» — кричу я, повертаючись до нього. — «Відкрий негайно! Що ти, чорт забирай, коїш? Відпусти мене, ми поговоримо завтра в офісі, спокійно!»

Аріан не відповідає. В одну секунду він різко відстібає свій пасок безпеки й відсуває водійське крісло назад, звільняючи простір. Його рухи хижі, точні, наче в мисливця. Я не встигаю навіть усвідомити, що відбувається, як він ривком перехиляється до мене. Його обличчя перекриває світло ліхтарів за вікном, і він впивається в мої губи жорстким, владним поцілунком.

Я миттєво реагую — вгризаюся зубами в його нижню губу. Відчуваю залізний присмак крові в роті, але він навіть не здригається. Аріан продовжує цілувати мене ще наполегливіше, ігноруючи біль. Поки я намагаюся відштовхнути його в груди, він тягнеться до заднього сидіння.

Його рука нишпорить у пакеті Камілли. За мить я чую низьке, монотонне дзижчання. Перед очима миготить пластиковий корпус вібратора, який він вмикає на повну потужність.

«Ні! Не смій!» — намагаюся вигукнути я, але він знову накриває мій рот своїм, приглушуючи протест.

Я відчуваю, як він притуляє вібруючу іграшку до моїх стегон, все ближче до інтимного місця крізь тонку тканину спідниці. Тіло зрадницько здригається від несподіваного імпульсу. Я знову кусаю його, намагаюся вивільнити руки, але Аріан занадто сильний. Він відривається від моїх губ, важко дихаючи. Його губа розсічена, крапля крові стікає по підборіддю, роблячи його схожим на демона.

«Ти хотіла професіоналізму, Міє? Ось він», — хрипить він.

Він дістає з пакета ту саму червону шовкову мотузку. Я відчайдушно борсаюся, намагаючись забитись у кут крісла, але він перехоплює мої зап’ястя одним рухом. Його пальці діють спритно, впевнено. Він заводить мої руки за голову, притискаючи їх до підголівника сидіння, і починає швидко обмотувати їх червоним шовком, фіксуючи вузол.

«Відпусти! Це боляче! Аріане, схаменися!» — я майже задихаюся від обурення й безпорадності.

Мої руки надійно прив’язані до крісла. Я повністю відкрита перед ним, нездатна поворухнутися. Аріан знову бере іграшку, що продовжує безперервно дзижчати. Він повільно веде нею по моїх колінах, піднімаючись вище, до самого краю білизни.

«Тепер ти будеш не просто дивитися на малюнки», — шепоче він, схиляючись до мого вуха. — «Ти відчуєш кожну лінію, яку так зневажала. Подивимося, наскільки холодним залишиться твій дизайн тепер».