РОЗДІЛ 13 Частинв 2 Неслухняна маріонетка

Склянка порожня. Останній ковток віскі з колою обпікає горло, залишаючи по собі солодкувато-гіркий посміх. Алкоголь вогняною хвилею розходиться по тілу, і я відчуваю, як світ навколо стає дивно м’яким, а мої власні думки — небезпечно гострими. Обговорення технічних деталей між Аріаном та чоловіком Камілли звучить десь на периферії моєї свідомості, наче шум далекого дощу за зачиненим вікном. Я просто сиджу, вчепившись пальцями в шорстку оббивку дивана, і намагаюся втримати рівновагу, бо кімната починає повільно обертатися навколо мене.

«Мені вже час», — кажу я, різко підводячись.

Це була помилка. Підлога під ногами на мить просто зникає, і я відчуваю, як мене хилить убік. Перш ніж я встигаю зганьбитися остаточно, сильна рука Аріана сталевим обручем змикається на моєму лікті. Його дотик гарячий, навіть крізь тканину одягу.

«Я тебе відвезу», — карбує він, прощаючись із господарями коротким, майже формальним кивком.

«Ні. Я сама... викличу таксі», — я намагаюся вивільнити руку, але він навіть не ворушиться. Його хватка непохитна, як і його воля.

Ми виходимо в нічну прохолоду. Холодне повітря вдаряє в обличчя, на мить протвережуючи, але всередині в мене все кипить від приниження та люті. Він веде мене до машини, відчиняє двері й майже силоміць садовить на пасажирське сидіння. Сам сідає поруч, і аромат його парфуму в тісному салоні стає настільки інтенсивним, що в мене починає паморочитися в голові. Щойно ми виїжджаємо на освітлену ліхтарями трасу, я більше не можу тримати це в собі.

«Навіщо ти змінив код на дверях?» — мій голос тремтить, розриваючи тишу. — «Ти зробив це спеціально! Щоб я не могла зайти й забрати той клятий пакет! Ти просто хочеш тримати мене під ковпаком, як і весь цей довбаний рік! Ти тримав мене біля себе, як зручний інструмент, як декоративну тінь... Елізабет розповіла мені все. Ти просто не хочеш мене відпускати!»

Аріан мовчить. Його руки міцно стискають кермо, а жовна на обличчі гуляють так сильно, що здається, зараз почується тріск.

«Ти не маєш права працювати з клієнтом, якого не поважаєш, Міє», — його голос звучить настільки низько й холодно, що в салоні стає фізично важко дихати. — «Дизайнер без здатності відчути продукт — це просто технік, принтер. А ти сьогодні зробила все, щоб показати свою зверхність. Ти назвала сайт замовниці збоченим. Це — професійне самогубство, і я не дозволю тобі тягнути репутацію моєї компанії на дно».

«Бо він і є збочений!» — я вигукую це прямо йому в обличчя, відчуваючи, як гарячі сльози застилають очі. — «Я не хочу користуватися цими речами! Я дизайнер, Аріане! Я хочу створювати естетику, а не бути піддослідним кроликом у Камілли! Я не зобов’язана все тестувати на собі, щоб намалювати гарний ескіз!»

Раптом Аріан різко повертає кермо. Шини з вереском вгризаються в асфальт, і машина замирає на узбіччі, кидаючи мене вперед на ремені безпеки. Ми зупинилися в темряві, не доїхавши до мого дому всього кілька кварталів. У салоні панує задушлива тиша. Він повільно розвертається до мене. Його обличчя зовсім близько, я відчуваю жар, що виходить від його тіла, і бачу, як темніють його зіниці.

«Ти повинна бути або професіоналом, або не лізти в цю сферу взагалі», — він карбує кожне слово, впиваючись у мене поглядом. Його голос звучить загрозливо. — «По тому, що я бачу зараз, ти просто маленька дівчинка з великими амбіціями, яка не готова до реальної роботи. Дизайнер виконує замовлення. Крапка. Ти не маєш права критикувати клієнта. Сьогодні ти показала свою зневагу. Якщо хочеш працювати в моїй компанії — засунь свою гордість і свої капризи дуже глибоко. Хочеш вибирати сама? Йди на фріланс. Але я даю тобі гарантію — ти там не виживеш. Твої малюнки, які ти робиш у вільний час, не варті тих грошей, про які ти мрієш».

Я відчуваю, як перша сльоза котиться по моїй щоці. Це не просто слова — він розтоптує мою мрію, методично й холоднокровно.

«Тому ти повинна вирішити прямо зараз», — він простягає руку й різко тикає мене вказівним пальцем у груди, прямо туди, де серце б’ється, наче загнаний птах. — «Або ти залишаєшся секретарем і носишся зі своїми емоціями, як із кришталевою вазою. Або ти забиваєш свій сором і починаєш працювати. Замовники не будуть терпіти твоїх істерик. Ніхто не буде».

«Ти думаєш, я не зможу?» — я майже хриплю, витираючи сльози тильною стороною долоні. — «Мої малюнки кращі за все, що Камілла бачила на ринку! Але їй мало! Вона заявила, що я зобов’язана... Я не буду цього робити! Я не тестувальник! Я поверну їй цей пакет, бо я нікому нічого не винна!»

На обличчі Аріана з’являється єхидна, хижа посмішка, від якої в мене пробігає холодок по спині.

«Ти так впевнена, Міє?» — його голос стає тихим, оксамитовим і нестерпно інтимним. — «Ти кажеш "ні" лише тому, що навіть не пробувала. Ти навіть нормально не кінчала за все своє життя, а вже заявляєш, що тобі це не потрібно. У тебе просто не було людини, яка б показала тобі смак справжнього задоволення. Річ не в іграшках. Річ у тому, що ти забила собі голову комплексами, навіть не знаючи, від чого відмовляєшся».

«Аріане! Ми зараз говоримо про дизайн, а не про мій досвід!» — я вигукую це, відчуваючи, як обличчя пашить від сорому. — «Яка тобі різниця? Ти мій бос, а не мій секс-партнер!»

Я бачу, як його погляд миттєво стає непроникним і темним. Він розвертається, заводить двигун, і ми мовчки доїжджаємо до мого під’їзду. Тільки-но машина зупиняється, я намагаюся вискочити, але лунає сухе клацання центрального замка.

Я в пастці. Аріан повільно розвертається до мене, і в його очах я бачу щось таке, від чого серце пропускає удар.

«Ти права, Міє», — шепоче він, схиляючись так близько, що я відчуваю його дихання на своїх губах. — «Я твій бос. І я щойно вирішив, що сьогодні твоя робоча зміна триває. Ми переходимо до практичних занять із вивчення продукту».