РОЗДІЛ 13 Частинв 1 Неслухняна маріонетка

Робочий день добігає кінця. Офіс поступово порожніє, розчиняючись у вечірніх сутінках. Залишаюся лише я, Торн і ще кілька працівників. Я дивлюся на годинник і розумію: єдине, чого я зараз хочу — це поскоріше з усім розібратися, прийняти гарячу ванну й нарешті відпочити. Втома важким вантажем лежить на плечах. Я хочу потрапити додому, поки цей дивний день не затягнув мене в ще глибшу безодню.

Набираюся рішучості й заходжу до кабінету. «Пане Торне, робочий час уже закінчився. Можливо, нам пора їхати?» — запитую я, зупиняючись біля порога.

Він мовчки вимикає комп’ютер, підводиться і повільним рухом одягає піджак. Ми разом виходимо, і я прямую до свого місця. Починаю вимикати свій ноутбук і раптом завмираю від дивного звуку. Піднімаю очі й бачу: Торн стоїть біля панелі управління своїми дверима. Його довгі пальці впевнено вводять нову комбінацію.

В моїй голові лунає наче грім. Він змінює код? За весь час моєї роботи він ніколи цього не робив і нікому його не давав — навіть прибиральницям.

«Ви змінили пароль? Навіщо?» — дивуюся я. Він повертається до мене, і його погляд здається непроникним. «Цей код більше ніхто не має знати», — його голос звучить сухо, майже наказово.

Я лише киваю, хоча всередині все кипить. Кому я могла його сказати, якщо я й сама його ледве запам'ятала? Складаю речі в сумку. «Ви не почекаєте мене?» — запитую, бачачи, що він уже прямує до виходу. «Я піду вижену машину. Чекатиму тебе біля головного входу», — кидає він.

Аріан повертається в кабінет, щось швидко забирає — я не встигаю побачити що, бо борюся з комп’ютером, який завис у самий невідповідний момент. Коли я нарешті виходжу, у голові крутиться лише одне питання: куди я вляпалася? Навіщо я погодилася їхати з ним в гості? Могла б зустрітися з Каміллою пізніше, в офісі. Але прагнення довести цей проєкт до ідеалу пересилює. Це мій перший повноцінний шанс проявити себе не просто як секретарка, а як дизайнер і маркетолог.

Спускаюся вниз. Чорне авто вже чекає. Сідаю на переднє сидіння, і аромат його парфуму знову б’є в голову. Щоб розрядити напружену тишу, я питаю: «Ви не проти, якщо я увімкну музику?» «Як тобі зручно», — коротко кидає він.

Ми приїжджаємо до величезного приватного будинку за містом. Я розгублено прямую за Аріаном. Він дістає з багажника кілька пакетів. На мою пропозицію допомогти лише хитає головою. Двері нам відчиняє Камілла. В її домі затишно, але в повітрі літає якась дивна напруга.

Ми сідаємо у вітальні. Мені настільки незручно, що я боюся зайвий раз поворухнутися. Камілла пропонує напої. «Я за кермом, нічого не буду», — відрізає Торн. «Мені просто склянку води, якщо можна», — додаю я. «Може, щось міцніше?» — Камілла хитро посміхається.

Я не встигаю відкрити рота, як Аріан перебиває: «Їй не можна нічого алкогольного». «Я не в тебе запитувала», — парирує Камілла, дивлячись на мене.

Я розумію, що мій шлунок цього не витримає, але мені так хочеться хоч трохи розслабитися в цій ситуації. «Так, якщо можна», — відповідаю я. Чоловіка Камілли ніде не видно. Вона подає мені склянку з віскі та колою.

«То що ви вирішили щодо моєї ідеї?» — запитує вона. «Обговорюйте все з Мією. А я піду пошукаю твого чоловіка», — Торн підводиться й виходить із кімнати.

Камілла сідає ближче до мене. «Скажи, він якийсь дивний сьогодні, так?» «Він мій бос, я не можу сказати нічого поганого», — ухиляюся я від відповіді й одразу переходжу до справи.

Я розповідаю їй про наш план: не просто зустрічі для підлітків, а повноцінний розвиток сайту, щоб він приносив дохід. Пропоную найняти спеціаліста для соцмереж і показую макети в iPad. Камілла довго розглядає ескізи.

«Дивись, Міє, загалом непогано», — починає вона. — «Але є проблема. Ти малюєш так, наче ніколи в житті не тримала секс-іграшки в руках. Я, як людина, що з цим працює, бачу — їм не вистачає реалістичності».

За моєю спиною лунає легкий смішок. Я обертаюся й бачу Торна з чоловіком Камілли. «Пам’ятаєш, як ти оформляла замовлення?» — продовжує Камілла, не звертаючи на них уваги. — «Через те непорозуміння я поклала тобі в пакет дуже багато всього. Якщо цього замало, приходь у суботу на склад, я все покажу. Але головне — ти маєш їх використати, щоб зрозуміти, як подати це в дизайні. Зараз у тебе все занадто холодне, Міє. Додай емоцій!»

Я відчуваю, як обличчя пашить вогнем, а в горлі пересихає. Важкий погляд Аріана буквально пропалює мені спину. «Я не бачила вміст пакунка», — ледь чутно кажу я. — «Його забрав пан Торн. Я все збираюся його віддати, мені ці речі не потрібні».

Камілла сміється. «Залиш собі! Вони тобі потрібні для роботи. Тобі треба перемалювати їх не з картинок, а з натури. Додати життя».

«Мені здається, мені пора завезти її додому, а то ви її зовсім забентежили», — втручається Торн. Але Камілла не вгамовується. Їй цікаво, як я могла так помилитися із сайтом. Я намагаюся виправдатися, розповідаю про збій, про перехід у Telegram, про те, що мені було зле. «Цю помилку вже виправили, була проблема з сервером», — сухо коментує Аріан.

Поки вони обговорюють технічні деталі, я, не дивлячись ні на кого, залпом випиваю цілу склянку віскі з колою. Алкоголь обпікає горло й миттєво б’є в голову.