РОЗДІЛ 11. Неслухняна маріонетка

Після напруженої зустрічі в ресторані та крижаної поїздки з Аріаном Торном моя квартира здається єдиним безпечним місцем. Хоча вона й зустрічає мене тишею та лютневим холодом, тут я можу нарешті зняти маску. З-за стіни сусідньої квартири долинають дивні звуки. Це неабияк мене бентежить, адже там уже цілу вічність ніхто не живе.

Проте думки про загадкового сусіда швидко витісняє інша, куди болючіша: невже я справді примудрилася зробити замовлення на тому самому сайті? Що ж усе-таки було в пакунку, який забрав Аріан? Відтоді як він висадив мене біля під'їзду, ці питання випалюють мені мозок. Я намагаюся зосередитись на роботі, аби не збожеволіти, і занурююся в проєкт для Елізабет.

Різкий звук будильника на телефоні прорізає тишу кімнати, наче лезо. Це нагадування, що час пити ліки. Відриваю втомлений погляд від екрана iPad. Останні кілька годин я тільки те й роблю, що редагую дизайн та переглядаю референси. Прагну довести макети до ідеалу. Робота завершена, але потребує фінальної шліфовки.

Змушую себе підвестися з ліжка і плентаюся на кухню. Наливаю склянку води, згадуючи сувору настанову лікаря: не приймати таблетки натощак. Проте, відчинивши холодильник, виявляю там лише засохлу половинку лимона та пачку масла.

— Чудово, Міє. Просто ідеально, — шепочу я собі під ніс.

Проковтнувши ліки просто так, повертаюся до ліжка. Робота не чекає. Схопивши iPad, за кілька хвилин допрацьовую ескізи й натискаю кнопку відправки. Я встигаю до кінця робочого дня — Елізабет зможе переглянути їх ще сьогодні й дати вказівки на завтра. Ця маленька перемога додає мені сил.

Підводжуся, щоб нарешті нормально одягнутися. На стільці біля туалетного столика неохайно лежать джинси та вільна кофта. Це мій звичний одяг для швидких вилазок у магазин. Немає сенсу чепуритися лише заради походу по їжу. Швидко переодягаюся, накидаю куртку й виходжу на вулицю.

Мороз миттєво пробиває до кісток. Лютий непередбачуваний: ще вчора було відносно тепло, а сьогодні сніг коле обличчя гострими голками. Поки йду до супермаркету, перед очима знову виникає образ того пакунка на столі в ресторані та глузливий погляд Аріана. Я повинна пояснити йому все. Можливо, він і сам зрозумів, що це помилка, але я не можу дозволити йому думати, що я якась збоченка. На його місці я б теж зробила такі висновки, але це ж неправда!

Крутячи в голові ці думки, швидко проходжуся торговими рядами. Вибираю легкий салат, трохи овочів та фруктів.

Коли підходжу до під’їзду, бачу велику вантажівку з меблями. Хтось переїжджає. Піднімаючись ліфтом, знову прокручую план розмови з Торном. Двері відчиняються, і я мало не врізаюся в чоловіка.

Він величезний. На тлі його міцного, м'язистого тіла я відчуваю себе зовсім крихітною. Незважаючи на мороз, він лише у футболці та штанах. Його руки й шия вкриті густим сплетінням татуювань. Від нього віє небезпекою, яка змушує серце завмирати. Пробую швидко прослизнути до своїх дверей, але він заговорює першим.

— Мене звати Маркус. Ваш новий сусід.

Його голос несподівано м’який. Це зовсім не пасує до його грізного вигляду. Я заціпеніла. Нервово порпаюся в сумці в пошуках ключів.

— Я... Мія. Рада познайомитися, — випалюю так незграбно, що хочеться провалитися крізь землю.

Буквально заскакую у квартиру й миттєво замикаю двері. Тілом пробігають сироти. Маркус виглядає небезпечно. Раптом усвідомлюю: ті звуки, що я чула одразу після приїзду з Аріаном — це був він. Мені стає не по собі, але я намагаюся заспокоїтись.

Розклавши продукти й нашвидку з’ївши салат, знову тікаю в спальню. Переодягаюся в улюблену піжаму, залажу під теплу ковдру й відкриваю MacBook. Мені потрібно перенести всі нотатки з блокнота, щоб завтра надати Аріану чіткий план після нашої зустрічі. Дійшовши до моменту зі стратегією розвитку, розумію, що нам бракує деталей. Вирішую набрати номер Камілли.

Вона відповідає майже відразу.

«Добрий вечір, Камілло. Це Мія, помічниця пана Торна. Ви обдумали його пропозицію?»

На іншому кінці затягується пауза.

«Міє, рада, що ви зателефонували!» — голос Камілли звучить піднесено. — «Я хочу почати з курсів сексуальної освіти для підлітків. Хочу зробити серію постів, можливо, навіть окремі сторінки в соцмережах. Я планувала обговорити це з паном Торном, але передайте йому мою ідею: перша зустріч має бути освітньою. Ми можемо підготувати невеликі подарунки — безкоштовні лубриканти та презервативи. Я хочу обговорити, як краще запустити рекламу».

Закушую губу, відчуваючи несподіваний азарт.

«Це сміливо, Камілло. Мені подобається! Я зараз попрацюю над дизайном цієї рекламної кампанії й завтра передам план пану Торну. Поки сайт розробляється, ми можемо створити сторінки в Instagram та TikTok. Але... чому ви вирішили почати саме з такої стратегії?»

Камілла мовчить, а потім серйозно відповідає:

«У нашому світі про це багато говорять, але ніхто не дбає про те, щоб молодь отримувала правильну інформацію. Я хочу, щоб мій сайт не був просто магазином. Хочу, щоб він був корисним. Можливо, згодом я створю книги для дітей, через які батьки зможуть пояснювати складні речі. Пропозиція Торна дала мені зрозуміти: я можу зробити щось більше. Цікаво, що він про це подумає?»

— Я вас зрозуміла. Обговорю це з ним і завтра повідомлю про рішення.

Відкладаю телефон і занурююся в розробку рекламних постів. Проте дивне відчуття не покидає мене — за стіною, де оселився Маркус, панує занадто підозріла тиша. І ця тиша лякає мене більше за будь-який шум.

Я працюю майже до третьої години ночі. Блакитне світло екрана виїдає очі, але азарт сильніший за втому. Створюю близько десяти варіантів рекламних постів для Камілли, поєднуючи сміливі образи з елегантним дизайном. Раптом різкий біль у шлунку змушує мене зупинитися. Тіло нагадуває про вчорашню необачність із ліками натощак.

Випиваю трохи теплого чаю, і мені стає легше. Нарешті засинаю з думкою, що цей проєкт стане перлиною мого резюме. Розумію одне: якщо Аріан не дасть мені шансу в дизайні, я піду з компанії. Мене більше не влаштовує роль маріонетки на посаді секретаря. Я хочу творити, хочу займатися маркетингом і просуванням, адже це захоплює мене значно більше, ніж паперова рутина.