РОЗДІЛ 6. ЛЯЛЬКОВОД

Я заглушив двигун, але не поспішав виходити. На паркувальному майданчику біля її багатоповерхівки панувала та особлива пообідня тиша, характерна для спальних районів у будні, коли всі ще на роботі. Лютневе сонце, хоч і хилилося до обрію, все ще яскраво виблискувало на капоті, відбиваючись холодними зайчиками на склі. Машина нарешті завмерла після напруженої поїздки.

Я повільно повернув голову вбік. Мія спала, притулившись щокою до холодного вікна. Я віз її максимально обережно, оминаючи кожну вибоїну та плавно гальмуючи, аби не потривожити її змучений шлунок. Під дією ліків її дихання нарешті стало рівним і глибоким. Маска болю, яка останню годину розривала мені серце, нарешті зникла з її обличчя, залишивши лише хворобливу блідість. Вона виглядала такою крихкою в променях денного світла, що мені здалося — вона може розтанути, як цей лютневий сніг, якщо я торкнуся її.

Коли вона почала осідати в тому клятому коридорі, світ навколо мене на мить перестав існувати. У ту секунду, коли її коліна підкосилися, я відчув, як усередині мене все похололо. В голові пульсувала тільки одна шалена думка: що цей нікчема Арікан з нею зробив? Чим він її пригощав, де вони вешталися, що вона тепер ледь тримається на ногах?

Хотілося негайно повернутися в офіс і розбити йому обличчя прямо на очах у всього маркетингового відділу, незважаючи на посади, корпоративну етику та здоровий глузд. Але я стримався. Поки що.

Мій погляд упав на її сумку. Руки діяли самі по собі, керовані не стільки цікавістю, скільки пекучими ревнощами та тваринним страхом. Мені потрібно було знати правду. Збрехала вона про лікарню чи ні? Думка про те, що вона може бути вагітна від того бабія, пекла мене зсередини, наче розпечене залізо. Це було б моєю особистою поразкою, кінцем гри, яку я ще навіть не встиг почати за своїми правилами.

Я обережно, щоб не розбудити її випадковим шелестом, витяг аркуш зі штампом клініки. Мої очі гарячково пробіглися рядками, чіпляючись за кожне слово: «Гострий гастрит, харчове отруєння».

Я видихнув так важко, наче з моїх плечей нарешті зняли багатотонну кам’яну глибу. Не вагітна. Слава богу, вона не пов’язана з ним назавжди жодними путами, які я не зміг би розірвати. Це лише прикрий збіг обставин, наслідок вчорашнього вечора, який я обов’язково змушу її забути.

Телефон у кишені завібрував, порушуючи тишу салону. Я миттєво витягнув його, аби звук не розбудив Мію. Елізабет.

Я вийшов з машини, тихо зачинив дверцята й запалив цигарку, притулившись до крила автівки.

— Слухаю, Елізабет, — тихо промовив я в слухавку.

— Аріане, ти де зник?

У її голосі чувся відвертий глум, змішаний із цікавістю.

— Весь офіс гуде, наче розбурханий вулик. Тільки й розмов про те, як суворий генеральний директор виносив свою асистентку на руках, наче наречену. Ти хоч розумієш, що накоїв? Плітки поширюються швидше за вірус.

Я міцно стиснув фільтр цигарки зубами. Чорт. У ту хвилину, коли я відчув її слабкість, я забув про все на світі. Забув про цих офісних нероб, які тільки й чекають приводу. Тепер Мію обмиватимуть брудом у кожній курилці.

— Мені байдуже до пліток, — відрізав я, випускаючи дим у холодне лютневе повітря. — Їй стало зле, вона ледь не знепритомніла. Я не збирався чекати, поки вона розіб’є собі голову об мармур у коридорі.

— Ой, не виправдовуйся, — хмикнула Елізабет. — Краще скажи, як вона? Ти завіз її додому?

— Вона спить у мене в машині прямо зараз. Я не хочу її будити, вона виснажена. Тож кажи швидше, що ти хотіла обговорити, бо повертатися в офіс я сьогодні не збираюся.

— Боже, Аріане...

Почувся її тихий, майже сумний сміх.

— Невже в тебе нарешті з’явилося серце? За всі роки я жодного разу не бачила, щоб ти так піклувався про когось. Дивися, Торне... Якщо твій батько дізнається, що ти зацікавився звичайною дівчиною, він знищить її. Ти ж знаєш старого акціонера. Він зробить так, що вона більше ніде не зможе працювати, лише щоб провчити тебе.

Гіркота на язиці стала майже нестерпною.

— Не кажи дурниць. Вона просто хороша співробітниця, — мій голос пролунав холодніше, ніж я планував. — І не смій заїкатися про це моєму батькові. Навіщо головному акціонеру знати такі подробиці мого робочого дня?

— Ти можеш обманювати себе скільки завгодно, але не мене.

Елізабет зітхнула.

— Я просто хотіла уточнити деталі щодо її ескізів, але це почекає до понеділка. Дай їй спокій на ці два вихідні, Аріане. І собі теж.

Вона поклала слухавку. Я сховав телефон і залишився стояти біля машини, дивлячись на сірі стіни багатоповерхівки. Батько. Головний акціонер Thorne Group. Людина, яка навчила мене, що будь-яка прив'язаність — це слабкість, яку ворог обов'язково використає. Акціонери ненавидять мене, бо я вичистив компанію від їхніх ставлеників і хабарників. Вони чекають на мою помилку. І Мія... Мія може стати цією помилкою, якщо я не буду обережним.

Я повернувся в салон і зачинив дверцята, відсікаючи холодне повітря вулиці. Мія ворухнулася. Її вії здригнулися, і вона повільно розплющила очі. Погляд був ще трохи туманним від снодійного, але я з полегшенням помітив, що щоки нарешті порожевіли, повернувши їй здоровий вигляд. На душі стало дивно спокійно. Цей маленький папірець із діагнозом і її рівне дихання втихомирили звіра всередині мене.

— Ви прокинулися, — промовив я, і мій голос мимоволі став м’якшим, ніж я того хотів. — Як почуваєтеся?

Вона здивовано озирнулася на свій будинок, потім перевела розгублений погляд на мене.

— Набагато краще... — прошепотіла вона, намагаючись вирівнятися в кріслі.

 — Дякую, що допомогли. І... вибачте за все це. Як давно ми приїхали? Чому ви мене одразу не розбудили?

— Не вигадуйте проблем там, де їх немає, — відповів я, спостерігаючи за тим, як вона поправляє волосся.

 — Я тільки-но під’їхав. Ви проспали лише кілька хвилин.

Я не хотів, щоб вона знала, що я стояв тут, курив і охороняв її сон, поки Елізабет читала мені моралі. Я уважно подивився на неї, вивчаючи кожен порух.