РОЗДІЛ 5. НЕСЛУХНЯНА МАРІОНЕТКА

Коли Арікан висадив мене біля під’їзду, я мріяла лише про гарячий душ. Усередині все ще тремтіло від погляду Торна, який переслідував мене всю дорогу. Я змила з себе залишки робочого дня, заварила чай і сіла в крісло, намагаючись заспокоїти думки.

Але раптом світ хитнувся.

Нудота нахлинула так різко, що я ледь встигла добігти до вбиральні. Наступні дві години перетворилися на пекло. Голова крутилася, шлунок вивертало навиворіт. Я була настільки виснажена, що хотіла просто померти прямо на холодній плитці.

Тремтячими пальцями я набрала Торну повідомлення про те, що не зможу вийти завтра. Його відповідь була сухою та безапеляційною: Елізабет хоче бачити мої ескізи. Я маю бути.

Розуміючи, що вибору немає, я записалася до свого лікаря на сьому ранку. Якщо мені не стане краще, я хоча б знатиму, що зі мною. Тільки-но я доповзла до ліжка, телефон знову завібрував.

Кріс. Моя двоюрідна сестра.

— Привіт, сестричко!

Її жвавий голос прозвучав як постріл у моїй тиші.

— Ти ж пам’ятаєш, що у племінників скоро дні народження? У нас буде велике свято, тематична вечірка! Племінники на тебе дуже чекають.

— Я постараюся бути, Кріс...

Мій голос був ледь чутним.

— Якщо не вийду — хоча б відправлю подарунки. Що вони хочуть?

— Мікаель марить величезним трансформером, Майкл хоче плюшеву лисицю, а Кейт — ведмедика. Будь ласка, передай їм саме це, вони просили!

— Добре... я замовлю...

Я ледь стримувалася, щоб знову не побігти до туалету.

— Що з тобою? Чому такий голос?

Кріс замовкла на мить.

— Міє... слухай, а ти випадково не вагітна?

Я мимоволі засміялася, попри біль.

— Кріс, ти жартуєш? У мене хлопця не було з того дня, як я прийшла в компанію Торна. Хіба що вітром надуло. Просто отруєння.

Після розмови мені знову стало погано. У перервах між нападами нудоти я гарячково шукала іграшки. Знайшла сайт, але він без кінця виснув. В описі було посилання на Telegram-канал для швидких замовлень. Я перейшла туди і написала менеджеру:

«Мені потрібні костюми для садочка (панда і лисиця), найбільший трансформер і маски для ігор».

Менеджер щось перепитував про «специфіку» та «розміри», але голова розривалася, а екран розпливався від сліз і втоми. Я просто клацала «Так, підтверджую», додала адресу офісу і відкинула телефон, провалюючись у важкий сон на три години.

Ранок зустрів мене сірими сутінками та новою хвилею слабкості. Я написала лікарці, що приїду раніше. Мене рвало жовчю, тіло було наче чуже. В клініці мене оглянули, зробили тест на вагітність та відправили на УЗД. Результат був негативним, як я і казала Кріс.

— Підвищена кислотність і запальний процес у шлунку.

Винесла вердикт лікарка, дивлячись на мою бліду шкіру.

— Ви вчора їли щось гостре? Пили алкоголь?

— Гостру локшину на обід і два коктейлі ввечері...

— Ось і причина. Організм не витримав стресу та гострої їжі. Ось рецепт. Пийте більше води й ніякого алкоголю. Вам би відлежатися кілька днів, бо може початися блювота жовчю.

Я купила ліки в аптеці й, ледь пересуваючи ноги, викликала таксі до офісу. Кожна вибоїна на дорозі відгукувалася нудотою.

Я зайшла у свій кабінет, сподіваючись просто тихо сісти й заплющити очі хоча б на хвилину, але серце миттєво зупинилося. Біля мого столу стояв Торн. У його руках був пакет, який він стискав так, що від цього сухого шурхоту мені ставало фізично зле. Повітря в кімнаті миттєво згустилося, наповнюючись його важким парфумом.

Мене ледь не вирвало просто там. Різкий запах сандалу, змішаний із тонким ароматом нічного віскі, здавався зараз отруйним. Я навіть не звернула уваги на те, що це за пакет. У голові пульсувала лише одна думка: «Лише б не зараз. Тільки не перед ним».

— О, ви вже повернулися від свого лікаря.

Його голос вібрував від прихованої люті. Він стискав пакет так, що звук нагадував попереджувальний сигнал змії перед кидком.

— Зайдіть до мене в кабінет. Зараз.

Ноги, і без того ватяні, остаточно підкосилися. Я залишила сумку на столі й пішла за ним. Кожен крок був тортурою, скроні відбивали ритм мого страху. Я гарячково перебирала варіанти: що не так? Може, я помилилася у звіті? Може, він хоче розібратися за вчорашнє? Я ж попередила, що запізнюся...

Коли ми зайшли, він жестом показав мені на шкіряний диван кольору темного шоколаду. Я почула за спиною тихий «клік» — замок зачинився. Мені стало страшно, але нудота була сильнішою за страх.

Торн підійшов до столу, сперся на нього і повільно поставив пакет на стілець поруч зі мною. Я мигцем глянула на логотип і впізнала той самий магазин іграшок. Невже вони доставили замовлення так швидко?

— Міє, вам зараз там зручно сидіти?

Його голос вирвав мене з марева.

— Так... — прошепотіла я.

— Що з вами? Чому ви така бліда?

Він примружився, вивчаючи моє обличчя, наче сканер. Його погляд знову повільно опустився на мій живіт. Я мимоволі обхопила себе руками, стискаючи шлунок, який знову почав робити сальто. Я бачила, як його щелепа напружилася.

— Пане Торне, я бачу у вас пакет з магазину, де я вчора замовляла іграшки для племінників... Поверніть його, будь ласка.

Я зробила глибокий вдих, намагаючись не знепритомніти.

— Я обговорю питання з міс Елізабет і піду додому. Мені дуже погано. Лікар виписав препарати, мені треба відпочити. За цей рік я жодного разу не брала лікарняний. Мені просто потрібен один день відгулу.

Я чекала спалаху гніву, але Торн раптом замовк. Його погляд став іншим — менш ворожим, більш пристрасним і водночас уважним.

— Елізабет зачекає, — відрізав він, але в голосі вже не було тієї сталі. — Спочатку обговоримо вашу нічну активність.

— Пане Торне.

Я зціпила зуби, відчуваючи, як холодний піт виступає на чолі.

— Мені зараз дуже погано. Можна ми обговоримо все, що ви бачили вчора в барі, у понеділок? Будь ласка... мені справді недобре.