Парадокс

Вдалині від Батьківщини, Марк не був відірваний від неї... Адже він створив творчу спадщину... Спадщина, у якої був, є і буде свій читач – не надто численний, але вірний...

Народжені з прози життя... Того ще життя, де не про все можна було говорити відкрито (втім, а коли це можливо?), вірші та поеми Марка Богославського часто парадоксальні... Але... Блиск парадоксу для поета – не самоціль. Блиск цей – засіб показати суперечливість життя ... І ось, як він робить – майже зриму – різницю потенціалів...

Соблазняйте не смертью меня, А предсмертным блаженством: Пышной вспышкой осеннего дня, Лучезарным его совершенством. Сорок лет мне была невезуха: Мне навязывали отцы Дух без плоти, а плоть без духа, – Но сейчас я сведу все концы! Осень – это оркестр виртуозов, Где любой инструмент может все! Тут рябина на соло березы Отвечает улыбкой сквозь слезы. Тут поэзия катит сквозь прозу Музыкальное колесо. Смерть оранжевый цвет аранжирует В фиолетовый и пурпурный Так, что кровь леденеет в жилах И становится воздуху дурно. Мгла осенняя ясновидяща: Сквозь туман пробивается свет! Я скажу тебе (ты не обидишься?): Есть у этого света секрет. Не секрет, а скорее загадка Тайновиденья слепоты! Все пружины миропорядка С нами в эти минуты на ты. Мы взлетаем... Нет, рушимся – в вечность, В невесомость, в духовный туман, В мудрость, имя которой – беспечность, А синоним – самообман. Победитель всегда переходит Ту невидимую черту, За которой хана свободе И падение в пустоту.[1]

Ну, а всеж… Чому поет Марк Богославський, у творчому доробку якого-кілька сотень віршів і десяток епічних поем, що свого часу отримали  високу оцінку Іллі Сельвінського, Віктора Шкловського, Сергія Наровчатова, Михайла Львова, Іллі Еренбурга та інших не дуже відомий читачеві?

Парадокс…

Його поезія щедра на слова. Але не багатослівна і не пустослівна... А вся його творчість  – безперервність літературних традицій і новаторства, фатального...

[1] Марк Богославский, «Между молнией и громом», (Библиотека журнала «Склянка Часу), Канев, Родень,1997., с.52-54.