Ефект подвійного погляду

Погляд залишається порожнім, коли дивишся на сьогоднішнє життя. Але стає відчайдушним і коли звертається до життя минулого...

І все ж – кому дано дар творчого слова, не слід замовкати… Письменник хоче і мусить бути сучасником. Він не здається. Він продовжує описувати і критикувати події, що відбуваються. «Дієсловом палити серця»… Навіть тоді, коли дійсність явного дня стає все більш віртуальною... І сам письменник частково перетворюється на знавця поверхневого... На жаль. А література трансформується на нескінченний щоденник... Перероджується на своєрідну серією дослідів у системі буденного «здаватися», в основі якого вже, здається, й не лежить «бути»…

«Все, в чому є подих поезії, – говорив композитор Дітер Шнебель, – прославляє Господа».

Згода...

У Богославського навіть прізвище це стверджувало. Стверджувало так само вірно, як і його поезія…

Я не истец! И не ответчик. Не адвокат. Не прокурор. Не человек. Я – орган речи Морей, лесов, полей и гор. Я  – птичий щебет. Взмахи молний И шорохи ночной тайги. Я вопль вселенского безмолвия, Взывающего: «По-мо-ги!» Я отзываюсь, – как мембрана, – На крик орла и детский плач И сыплю соль на ваши раны, Как инквизиторский палач.[1]

Але навіть прихований пафос інтелектуалів виглядає незламним. Нажаль і незмінним… Бо у ньому ефект подвійного погляду. Він спрямований одночасно в навколишній світ і всередину себе.

… Нас учат жить болтливые бездарности: Воры в законе и свиные рыла… Мы таем – от сердечной благодарности Мошенникам, рвачам и рэкетирам. А всякие там Анатоли Франсы, Ромен Ролланы, Драйзеры и Брехты? Им больше не желаем низко кланяться: Былая слава их давным-давно померкла. Познай святую истину мещанства: Борец со злом суть сказочный злодей! Злодействует всегда во имя счастья Ограбленных богатыми людей…[2]

Напрочуд чітко схоплені особистість людини та її оточення. Чи не так?...

[1] М.Богославский «Поэт».

[2] М.Богославский «Но пороге истины» (фрагмент).