Кому зараз потрібні вірші…

– Хіба поезія не лоскоче нам душу, – казав мені Богославський, – не баюкає її, не створює духовного комфорту, відчуття того, що ти, читач натура витончена?

Я мовчки слухав. Дивився  у небо. Там здригався обшир. Насувалася буря. І під вже свинцевими хмарами, що збігалися докупи, яскравіли маківки чорнобривців…

Літо 1997 йшло через Канів на спад… Там, за межами міста, воно поринало в царство марева…

– Справжній поет, – розвивав свою мисль Богославський, – особливий мислитель.  Він охоплює нерозумне, те, чого неможна досягти науковою логікою і навіть інтуїцією містика, – те, що, зрештою, визначає круті повороти нашого історичного буття, мою і твою індивідуальну драму, завтрашній день нації, держави, людства...

Да… Справжня поезія, погоджуюсь я нині мовчки з поетом, – це не зарифмована педагогіка чи політнавчання, не посібник з психології кохання, не словесні слайди, на яких відображені чудові краєвиди...

Да…Наше сьогодення 2025 року не несе тепер ніякого іманентного, тобто внутрішньо властивого їй сенсу. Йде війна вже дюжину років… Ось воно, як визначилися ті круті повороти нашого історичного буття … І у ньому виявилося, що носіями покращення життя людей чи знищення їхнього життя були не колективи, не маси, не соціальні та громадські групи, а керовані виключно почуттям особистої волі суб'єкти... Кожен із яких завжди помиляється... Здається ніхто з них і не переймався поезією… І не збирається цього робити…

А що із тої поетики, цитував мені один політик: не випити, ні поцілувати... Однак мислитель мусить звертатися до будь-яких проблем людського існування... І зобов'язаний божим даром свого таланту робити свій внесок у їх вирішення... Навіть коли наше життя та і весь світ уже трансформувався в штучне створення подій, у формування бажань масового типу... Типу людей, що вже виріс без читання, що живе нині у своїй електронній норі, в оточенні віртуальних і вже наявних фантомів.

Тут вся надія на читача…