Вчитися і відчувати

... Бути художником – значить бути самоуком, обов'язково. Я вчився шукати свій стиль.

– Є стиль – є людина, немає стилю – немає людини, – казала мені одна німецька модниця, відома.

Да… Кожна творча особистість створює свій стиль, свій космос, власний. Я це вперше відчув, читаючи поезії Марка Богославського. Відчув раптом і назавжди... У ньому, в цьому космосі, й перебуває мистецтво. Оте поняття, невідоме лише матеріалізованій обивательській душі та її примітивним мріям…У райському куточку болота байдужості, під блідим місяцем, або червоно-сяючою кулею сонця – як на картинах Анрі Руссо, – час зупиняється... І життя у багні тоді розтягується у просторі, нескінченно... Це світ, який нічого не вимагає, крім споглядання... Споглядання-байдужого, європейськи-цінного… Картина історичної необхідності… Чернозем, небо, війна… Якого кольору слова…

Та у кожного творця повне право самому вкладати фарби у своє буття, так, як складати мову свого стилю, від початку до кінця. Від А до Я.

Тому поет не лізе у болото. Може, хіба що розгорне над ним крила. І злетить у небо, чи на дерево… Що теж розгорнуло крила своїх віт… Бо кожне дерево має свої, як власне нюансування. Де важливим стає кожен листок.

Поет роздовба і кору минувшини і стіни лабіринту занудства. І прилетить сова… Він скаже їй, нехай покличе дятла… Так відбувається «приемственность поколений»…

Забудьте про зраду людей… Прийміть душу, у дарунок...