Літстудія і філософія

Вчитися можна і заради втіх.

І навчання і втіхи приносять розкіш думок.  Так, здавалося мені у тому 1985 році й народжувалося сонце. Я дивився на його схід. Крізь тюль Валеттиної кімнати. Ще спросоння. Ще блукаючи манівцями сновидінь…

То вже були наслідки занять на літературній студії Богославського… Наслідки, значною мірою філософські. Вони водночас і припускали і розвивали самомислення. Без цієї властивості і не можна піднятися у високі ступені прози, – міркував я собі, – а тим більше поезії, цієї творчості, незупинної.

Усяка зупинка, половинчастість вже не годилася, коли розвиток йшов уперед…

– Будь гарячий або холодний, – казала Валетта, заплющивши і відривши очі немов та Варлей в «Кавказької полонянці» – А головне, будь консеквентен.

– Яким?

– Таким! – вона піднесла свій кулачок угору над ліжком, – Мггг! Вмій переносити істину у всьому її обсязі…

І голос Вілетти кружляв над її ліжком, тріпався навколо неприбраного ще звечора столу і падав на кришку піаніно... І жаром горіли її щоки...

…Удень я блукав Харковом. Він заряджав мене новими силами. І для мого тілесного господарства Валетти, і для господарства духовного…

Тож, гуляючи, сидячі у кафе чи барі, вже тоді помічав – масам зовсім недоступні безтілесні умогляди… Переконувався і переконувався… У розріз із вченням про маси – як рушія історії…

А небо над містом чистіше слюди…

А люди втрачали і втрачають дух за подробицями матеріального життя… Тоді і нині, нажаль… Бо чи всі люди?

Ну, зараз на мене буде спущено всіх собак…

А люди всі, час від часу відчувають потребу пофілософствувати... Але, філософствувати між іншим, легко і приємно, і у визначених межах...

Тоді молодому студійцю здавалася його душа ніжною, мрійливою. Таким було й творче оточення…  І Валетта теж…  Ображене повільністю прогресу, воно прагнуло здійснення своїх фантазій... Втілення. Тут і зараз. Це не завжди виходило... І, зосередившись у тісних сферах особистих сподівань і надій, все прямувало в туманну далечінь поезії, музики, одним словом – гри…