Журнал

... Коли 1994 року я поділився з поетом Марком Богославським своїм задумом видавати тримовний журнал, він оцінив перспективність. Оцінив він одразу і складність його реалізації, жахливу…

Адже тоді у мене не було досвіду редакційної та видавничої діяльності. Не було й фінансових коштів на фінансування редакції, друкарських послуг тощо…. Не було й гідного авторського активу... Але... у мене були, – як казав тоді Богославський, – шляхетні наміри та організаційний азарт... Були ще й ділові зв'язки з Німеччиною...

 Я ринувся у нову справу… Wise men say only fools rush in…

Перший номер «Склянки Часу» не міг похвалитися ні своїм змістом, ні своїм оформленням. Він пройшов непоміченим. Але... заявку було зроблено.

Перспектива була намічена.

Був день як день –

І раптом день покращав,

Невідрізнимо просвітився щем:

Над нашим садом закружляла пташка,

І сіла за малиновим кущем.

І тенькнула – здалося, недолуга

Та пісенька – та щось у ній було:

На неї раптом відгукнулась друга –

І весь наш сад мов звівся на крило...[1]

… Йшли роки... І на сторінках журналу з'явилися та продовжували з'являтися професійно-добротні, захоплюючі матеріали. Твори художньо-повноважні.
І одного дня Марк Богославський написав так: «…Радію, що Апалькову вдалося зробити неможливе: перетворити, здавалося б, утопічний задум у зриму і відчутну реальність...»

 Тож і відзначаючи день тридцятий день народження від виходу першого числа журналу – саме 22 червня 1995 року – Міжнародний літературно-мистецький журнал «Склянка Часу*Zeitglas» презентує читачам нові й нові числа. В них панують: проза – гостро злободенна, вірші високої якості, яскраві статті, актуально-полемічні та образотворчі роботи сучасних художників, скульпторів, фотографів...

[1] Микола Петренко «День звівся на крило».