Мариупольський нерв

вірш 051: ДОДОМУ...

Ольга ЗАРЯ

 

ДОДОМУ...

вщв

Мій рідний край, до мене вітер лине,
Проміння сонця скаче по верхах,
Кохана Ненько, рідна Україно,
Де гомін трав духмяних не стиха.
Калюжі, мабуть, горобцям в нагоду,
Вони стрибають жваво біля нас.
З калюж похмурих сонце п'є негоду,
Перемагає думки  кожен  раз.
Мені для щастя дуже мало треба,
Ні, не сумую – навіть навпаки…
Бо навкруги – таке блакитне небо,
Та  щирі хлопці - всі немов  синки.
Думки збираю в величезну зграю,
Щоб сум пройшов та дощ відвуркотІв …

Бо я на зустріч вже давно чекаю,
Та червонію від передчуттів.    




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше