47. МУДРООКІ
Я бачив птиць із мудрими очима,
У кожної було по сотні лиць,
І очі в кожної, мов ягоди шипшини, —
Чорнильні перли, що котились доліниць.
В тромбон пурпурний, що душею мені звався,
І розквітав гібіскусом між ребер,
Я бачив погляд птиць уже раз двадцять,
Він ливсь на мене аквареллю з неба.
І я стояв — жирафа в синіх плямах,
І фарба мушлями шуміла мені вухах,
Так, як шумлять безсмертні океани,
Отак, як зорі цокотять над небом. Мухи.
Я гострим носом проклював пташиний погляд,
А там були граніт, абсент, табак,
Пташині тіні закрутились хороводом
Навколо мене. Павутиння на стінах.
А я — павук, морський старий тарантул,
Блідий і скручений, неначе папероса.
Я лиш художник, я молюсь, щоб малювати
В своїх долонях мудрооких альбатросів.
(Квітка Лісовська)