46. ХВИЛІ ЗНОВУ ЗАКОТИЛИСЯ В КІМНАТУ
Знову хвилі закотилися в кімнату, Хвилі знову облизали мені ноги, І шумлять... Шумлять, як рвана вата, Тут лиш хвилі, і лиш я, і більш нікого.
Хвилі знов по стінах розтеклися Синіми шпалерами. Папір. Круглий місяць вже моргає аметистом, Точить зуби в моїх вікнах — дикий звір.
Рявкає, і бліє, завиває, пробує на смак іскристе скло, В маяках все скло, як чашка чаю, І на смак, і на запах, і вітрам назло.
Пахне горобиною і медом Цей прозорий і пронизливий вітраж, Що вкривається чорнилом — густим небом. Небо тут — шатро і бант, бандаж.
Небо вже вузлами зав'язалось, Хвилі знову закотились у кімнату, Я гризу маяк свій і хитаюсь. Мені добре, я метелик на канаті.
(Квітка Лісовська)