34. ОКЕАН ВСІХ ПОКОЛІНЬ
Комусь море по коліно, Кимось марить покоління. Я всього лише людина, Зіткана із сотні хвиль, Зіткана з кардіограми, Вточена у білий камінь, І трикутними ступнями Вгвинчена у сіру сіль...
Сіль на рани, сіль на одяг, Сіль, мов скальпелем холодним, Бродить криком звір голодний Між моїх білявих скронь, Застигає біля скроні Легким плеском, гулом сонним, Котиться мені в долоні, Наче шторм до берегів...
Береги — кисляві мушлі, Що застигли непорушно, Вліплені у білу сушу, Наче вуду ті ляльки, Пахнуть пластиком і кров'ю, І застрєм, і водою, І чорнилом пурпуровим, Що вилазить з-під руки...
З рукавів моїх хлюпоче Щупальця і клешні — почерк, Що їдять його щоночі Монстрів всіх безсмертні очі Й топлять там свої гріхи...
Комусь море по коліно, Кимось марять покоління. Я всього лише людина — Океан всіх поколінь.
(Квітка Лісовська)