32. КОВТУНАМИ ПІНИ
Я бачила його різним:
І штормом, і чорним бризом,
Я бачила його принцом,
І білим морським конем.
Я бачила його гострим,
Овально-трикутним монстром.
Він їв мій пурпурний простір
Й ховав між своїх легень.
Я чула, як в них журчало,
Там чайки, мабуть, кричали
І ставили серце-чайник
В скрипучу бортову піч.
Та піч лиш була квадратом,
Його лиш душа-кімната,
Де пахнуть лиш йод та вата,
І курить циганка-ніч...
Я їла його, жувала,
Й усе, що мені з титану,
Підступно, мов сіль, розстало
Й осіло піском на дні...
Я бачила його різним,
Він бачив мене нескрізно,
І голка, немов залізна,
Переклеївся до хребта.
Приклеївся і там лишився,
Зі мною навіки зшився,
І дав мені крила-спиці,
І гордо сказав: «Лети!»
Підскочила, полетіла,
Розсипалась на перлини
І ковтунами піни
Вросла у свій океан.
(Квітка Лісовська)