Маріфет Пані Жертовності( مَعْرِفَة سَيِّدَتِى قُرْبَانْ)

Ya'Marifeth,

Ya'Padi'Shah Moran-Tan,

Ya'Nur Satrianan,

Ya'Shafir Kerbala,

Ya'Muh'mina Vatro'Naz,

Ya'Mujahid'Fara,

Ya'Sayidati Qurban,

Ya'Habib Um'ma...

(Я - Маріфет,

Я - Верховний Архімагістр Моран-Тану,

Я - Світло Сатріанців,

 Я - Захисниця Кербали,

Я - Віруюча Ватро'Назу,

Я - Воїтелька Файроса,

Я - Пані Жертовності,

Я - Улюблениця Народу...)

Під сонця ясними променями,

Під палаючими столиці мурами,

Там хвилю зла Маріфет хоробро стримує,

Непорушним щитом Моран-Тану вона стоїть,

З усіх сторін оточена лиш ворогами,

Королівства жорстокими недругами,

Що фундамент віри нашої й самого існування знищити прибули!

Але не злякати їм Маріфет хороброго серця,

Її душа - немов міцна криця,

Вона рубає ворогів як дика левиця,

Сеї'дітон'нуру* славетна,

Стовп сили священної,

Приклад відданості жертовної!

Тремтливий спів по всьому палаючому місту прокотився,

Її душі відчайдушної і стражденної,

Не за себе Маріфет тут воює,

Дорогу до майбутнього народу власного вона прокладає,

За віру й наступні покоління життя на вівтар Файроса тут Маріфет віддає!

Не забрати чужинцям з-за моря

Рішучості володарки, що гіркий смак горя

На власних устах відчути встигла,

Скімітар вогняний в твердій руці вона стисла,

Із ранковим сонцем Файросу хвалу вигукнула,

До останнього бою вже готовою була,

Один лиш шлях перед собою бачила,

Ним сміливо готова пройти,

Щоб дати Моран-Тану можливість знову маветіями квітнути!

Про її самопожертву ми всі будемо пам'ятати,

Про відданість Маріфет ми здатні світлу ілахію проспівати,

Седж'ду* володарці священного вогню віддати!

Донькою гідною вона була

Благородних Куруша та Анахіти,

Батьки її, за часів Зулейми, Аквілон ходили воювати,

Гордий червоний прапор Покорительки Імперії за собою несли,

Помсту за страждання предків розпалювали,

Імперців безжально знищували,

Аж поки за Ватро'Наз тіло й душу не поклали,

Маріфет сиротою залишили...

Під опікою Зулейми вона зростала,

В собі втілила найкращі риси,

Мудрість Ресула* Нашого в ній відродилася,

А хоробрістю Філішни* юна дівчина від дитинства наповнювалася,

Ставши уособленням грації й сили!

Світлом мудрості Маріфет оповита,

Вогняним Богом на великі вчинки благословенна!

Свідком гірким дівчина постала

І Зулейми страшної поразки,

І наступу хвилі сталевих імперських легіонів,

Але найстрашніше її очам на батьківщині відкрилося,

Коли всі сатріанські міста темною хмарою змов вкрилися,

Спадщину Філішни матрони тут безжально терзали,

Власну землю роздирали,

На терези марної війни життя воїнів поклали,

За Трон Аждаха в Кербалі кров проливали!

По кісткам до влади підіймалися,

Як тії кніксуф* дикі,

За кістку жовту, що гризуться,

Так і матрони сатріанські між собою все сварилися,

Одна з одною безжально розправлялися...

Країна в хаос занурилася,

Полишив її чистий Нур Файроса,

Зневажили і Рахмана святе вчення,

Зрадили велич Зулейми Величної,

Самі ж сатріанці себе на смерть прирекли,

Як не від шамшіру* тут загинуть,

Так жертвою розлючених імперців всі поляжуть!

В ці темні часи

Зійшла сонцем ясним Маріфет,

Сеї'дітон лагідна,але мудра,

Справедлива, проте сувора,

Зразок чистоти й безгрішності...

Для себе не влади прагнула вона,

Радше зберегти дорогоцінну перлину Моран-Тану її душа бажала,

Все те, чим дівчина жила,

За що батьки її життям на чужині пожертвували!

Вона в серці своєму мудрість Ресула плекала,

Хоробро попелом ашханів всіх Маріфет пройшла,

Босими ногами по розпеченій землі ходила,

Думами намагалася Файроса сягнути,

Про порятунок для народу свого палко починала благати,

Ашхан* в свідки болю душі своєї закликати,

Ненависть взаємну поміж сатріанцями прохала зцілити,

Їй розбещеність й занепад високої моралі дати снагу побороти!

І врешті до вищого світу Маріфет змогла повернутися,

Вже не як дівчина із сумнівами,

В якості лідерки величної до народу зверталася зі словами мудрими та справедливими,

Закликаючи їх скинути розбещених матрон,

Припинити врешті це кровопролиття,

Бо ворожі недійські кораблі вже до Моран-Тану наближаються,