Вбивця

Темна постать на даху, оповита в зоряну темряву, для мене світилася жовтим і червоним на синьоватому тлі. Вже не підліток але ще і не дівка на видання. Ти ж ба, яка весела примара: менші теплі плямки вирували навколо неї штовхаючись за тепліші місця. Іноді кусаючись і попискуючи.

Я пригадала свої веселі пригоди з місцевими, всюдисущими пацюками. Нелегко тут бути у розвідці. Але дівчина лише мʼяко погладжувала, а ще й обійняла тих невтомних паразитів, не відриваючи погляду від входу до гроту Міхая.

Судячи з того як впевнено її руки пестили арбалет, то не вперта коханка. Та й не до Барда вона прийшла. Блискавично скрадаючись по дахам пасла вона саме мене. Тож я одразу пішла в печеру, пірнула в озеро і сплила вже в річковій гавані, за її спиною.

Я хижа. Ну принаймні капосна. І як хлющ мокра. Тож терпляче чекала поки залишки крижано-холодної брудної води наніти виштовхнуть з мого волосся та сукні на розвагу весняному вітру.

Примарна постать занудьгувала, сіла, витягла щось поживне і почала потроху гризти. Пацючари, що було пригрілися на її тілі, вже танцювали навколо неї, штовхаючись за крихти, того смаколика. 

Я аж замилувалася на ту теплу волохату анаконду з пацюків, що кружляла коло неї. Вона не просто пхала по шматочку кожній, але ще їм спинки чухала. Портовий драний котяра, який перервав ту ідилію, розгублено завмер, бо зграя пацюків щезла як дим в численних шпарках.

Постать дівчини було простягнула долоню до його голови, але та напівдика тварюка лише зашипіла і войовничо замахала кігтявою лапою. Рука відсмикнулась, постать дівчини якось жалюгідно знітилась і важко позіхнула.

Не час милуватись, я стрибнула на дах, сама як кішка. Мій час полювати. І цей великий "пацюк", від мене в шпарку точно не вскочить. 

Повз мою щоку її арбалетний болт ще й пролетіти не встиг, як кинджал її ледь не намацав в пітьмі мої очі. Здається здобич тут саме я. Так, зухвала здобич бо другий кинджал ледь не відсік мені вухо.

Я щосили ухилялася намагаючись збільшити дистанцію, але ж марно. Мʼясорубка з двох розсікаючих повітря гострих лез пахнючила отрутою за волосину від мого писка, цілячись то в очі то в горлянку. 

Волога ще сукня обплела мені ноги і ледь затримала, як два широких розрізи навхрест розітнули її з посвистом і зловісним шерхітом. Тренькнув розлітаючись на скалки її тонкий кинжал, зустрівшись з грубою сталюкою мисливського ножа Йохана, що я навіть витягти з піхов не встигла.

Танок смерті урвався на мить яку цей вихор дії втратив на вихоплення ще одного леза. І поновився. Марно. Нана викрутила мене на повну потужність наддозою адреналіну і внутрішне смарагдове сяйво теж пружною хвилею розтеклося по всьому тілу.

Час зупинився і нападниця неначе завʼязла в киселі, живим памʼятником бойовим мистецтвам минулих часів. Я власне спостерігала як повільно і важко лезо мого ножа вилітає з піхов і стає впираючись в шкіру на грудях тієї постаті. 

Її тіло на мить відсахнулось але раптом з зусиллям само наштрикнулось на лезо по самий держак у марній спробі всадити обидва кинджали в мої очі. Вбивця-самогубця? Плин часу поновився. Тепле тіло тріпотіло в агонії у моїх босих стоп.

Ні! Знов! Я панічно вкрила той тіпаючий жах в хмару нанітів і розквітла смарагдовою квіткою зцілення. Я не вбити тебе хотіла! Ти срана пацюча годувальниця! Не здохнеш! Не дам!