До останку

— А яка ж ти міцна тварюка! — красунчик сплюнув кров’ю, крізь вибитий гардою мого меча зуб. — Здавайся шмаркля! І отримаєш шанс померти легкою смертю!

“Ага, зараз, розігналася” — я скептично нахилила голову, та зневажливо вказала пальцем на свій ніс, кладучи свій меч на гравій.

Товстун, що нісся на мене з дворучним мечем, на диво швидко загальмував. Що? Згадав що красунчику я вказувала на зуб, а потім на ногу?

— Ти з глузду з’їхав? Навіщо її вбивати? — товстун відійшов від мене на крок, та важко сперся на свій меч. Це якась селючка, з місцевого селища! Хай собі йде під три чорти!

— Ага, Ральф, хай собі йде, та покличе сюди пів селища Навіжених. Тут інших селищ нема! — красунчик дістав з кишені брудну ганчірку, та зав’язав її навколо ноги, вище рани що я нанесла. — Та щось я вже сумніваюсь що вона селючка.

— А хто ще? — Ральф поблажливо оглянув мою, суттєво постраждалу від подорожі, сукеньку, підвязану мотузкою. — Не бійся, мала! Відійди від меча! Я не хочу тебе вбивати!

— Я теж не хочу, — сказав красунчик. Підсунувши під ганчірку свого ножа в піхвах, він зробив кілька обертів, зупинивши витік крові, та закріпив у тому положенні піхви, витягнувши з них ножа. І зойкнувши встав спираючись на свій меч.

“Досвідчений гавнюк”, подумала я, відходячи від меча на крок. А ні на мить не подумав, що я здалася, поклавши на землю меч. Ральф відрухово озирнувся на зойк красунчика, а я миттєво жбурнула камінь.

— Ральф! Ні! — видихнув красунчик, але пізно всрався. Ральф, що отримав камінь в потилицю, заточився падаючи. Другий камінь вже летів в ніс красунчику. Проте той його легко відбив, гардою меча. І пошкандибав до мене, наставляючи на мене і меч, і ніж.
— Да хто ти в біса така? — заговорював мені зуби мерзотник, виводячи вісімки кінчиком свого меча.

Пхе! Я дівчинка, яка вас і пальцем не зачепила! Ну от який бовдур здогадався пустити мені стрілу в.. в спину! Коли я висіла на скелі, чіпляючись за неї всіма кігтями? Клята стріла все ще стирчала в моєму стегні.

Я спокійно підняла свій меч, і витягнувши з піхов ніж Йохана, приготувалася до двобою. Час працював на мене, бо лезо мого меча, було отруєне. Чого так люто витріщився? Відчув отруту? Красунчик зробив ще крок до мене і заточився. Нарешті.

Я з насолодою вирвала трикляту стрілу з дупи. Та пошкандибала до стрільця, що так і лежав з розрядженим арбалетом, пикою в пісок, куди я його і впечатала. Бо лобом гепнула  його в обличчя, коли впала на нього зі скелі.

Теж красунчик? Та ні, красуня! З дівчини спав помпезний берет прикрашений пером, що кріпився золотою брошкою з дорогоцінним каменем. ЇЇ довгі чисті, біляві коси розсипалися навкруг блідого, залитого кров’ю обличчя.

Я в ніс цілила, проте розсічена була і її ліва брова.. Зараз, підлатаю. Тьфу! Моя дупка аж виє про помсту, а її тут латати намилилась. Зв’яжу і підлатаю. На щастя мотузок у злодіїв було предостатньо.

Скоро очюняють? Я сиділа коло кострища, поглинаючи запаси злодіїв, аж за обидві щоки. Чого в них тільки не було! Ковбаси, баклажки з вишуканим вином. А це що за делікатес?

Я рачки обнюшила судок, перемотаний аж трьома шарами вощеного паперу. Качині ніжки запечені в меду під гостро-солодким.. желе? А байдуже, я вчепилась в той смаколик гризучи кістки і з насолодою плямкаючи.

— Негідна злодійка! Негайно розв’яжи високородну пані Мелісу, і може тебе не будуть катувати перед тим як повісити!

— Ральфе, не лякай дитину! — почувся мелодійний голос пані. — Хіба не бачиш, вона напала на нас, бо дуже голодна!

“Я? Я напала?”. Я підійшла до пані і роздратовано потрясла перед її очима закривавленою стрілою, з шматочком власного м’яса на її широкому хижому наконечнику. Зацокотівши, як розгнівана білка. Пані лише лупала очима.

Я повернулася до неї дупою, демонструючи свою закривавлену сукню і дірку в ній, і навіть стрілу приклала, щоб зрозуміло було, в яке делікатне місце та стріла мені влучила.

— О Світло! — почало було доходити до пані, що це вона на мене напала перша.
Але красунчик мене здивував, якось нишком звільнившись від своїх пут, він кинувся на мене як лев, захищаючи свою дорогоцінну пані. Голіруч? Страшна помилка, красунчику. Я несвідомо заломила його руку, защемила нерв і відправила летіти далі, вже шкереберть.

Слухаючи як у темряві щось матюкається, все нижче і нижче по схилу, всі троє замовкли.
Гепнуло. Я хутко збігла вниз, і знов зв’язала хитруна, зняла з нього чобіт, з викидним лезом, підлікувала, і полізла назад.

Ще тримаючи чобіт красунчика, що весь в крові, від денної рани, я грізно встала над пані, вперши руки в боки.

— Я.. я не відаю як в тебе влучила моя стріла. Можу присягнутися що стріляла в леопарда, чи в лева, прямо наді мною! Я розгледіла лише його кігті…— заторохтіла пані — Я просто злякалася! Будь ласка! Не відрубай мені ногу!

Упс. Непорозуміння. Я лише показала зляканій пані, що чобіт порожній. Витягла нотатник та заходилася малювати. Ось пані стріляє в леопарда над своєю головою. От я падаю на неї зі стрілою в дупі. От в хмарці пилу йде моя бійка з її лицарями. На яку дивиться леопард, з дуже хитрою мармизою.

“Я травниця Навіжених, Мара, вибачаюся, за те що прийняла вас за розбійників, і з переляку поранила” — вивела я висолоплюючи язика від старанності. Така моя поведінка вже заспокоїла пані, а товстун мав розум помовчати, запитливо поглядаючи на нас.

— Я вибачаю тебе, дівчинко, і знімаю з тебе всі звинувачення! — поблажливо промовила високородна пані, як тільки я показала їй свої малюнки. Хто знає, може пиха Меліси вже перевищила пиху Сіти втричі.

Стріпнувши плечима, я швидко розв’язала пані та Ральфа. Непорозуміння вичерпано? А якщо й ні, без стріли в стегні я можу просто втекти. Я сіла біля багаття і продовжила свою вечерю, намагаючись не плямкати. А що? Я дика дикунка.

— Ральф, йди приведи Клода. — наказала Меліса.

Тільки но Ральф зник в кущах, швидко підійшла до мене і поклавши мені руку на плече швидко прошепотіла: — І ти мені вибач, будь ласка! Тобі мабуть дуже боляче?