Свято

Я взялася за наступний аркуш з теки Лінди і старанно його перемалювала, так щоб він не відрізнявся по точності деталей від попередніх трьох. А потім взялася за наступний.

Три чи чотири аркуші на день, буде не поганим темпом. Проте науковець в мені вимагав доказу кожного аркуша. Примірники що в нас були, я поточнила номерами скриньок. Та збігала до Йохана по відсутні взірці.

Йохан прибирався в своїй фортеці мугикаючи щось веселе. Та потягнувся мене попестити. Я велично дозволила. Цікаво чи Лінда вже з ним спала? Чи ще ні? Я обійняла Йохана і повоньхала уважніше.

Ай да Йохан! Ай да вправний муркотун. Справжній мисливець! Тепер зрозуміло чого це він такий задоволений. Я швидко показала йому взірці й побігла назад до Лінди.

Бігати, коли тебе саму ноги несуть швидше за вітер, то справжня насолода. Ледь скрипнули двері до зали в майстерні Лінди, як я побачив її, що уважно роздивлялася малюнки. Я виклала недостаючі взірці поруч з кожним аркушем. З натиском вказавши на кожний і написавши пакунки номером.

— Маро, ти аж занадто старанна! — Лінда, що спочатку з сумнівом відносилась до мого впертого бажання зберегти до кожного аркуша її роботи, непохитні наочні докази, тепер просто переймалася що недостатньо мені віддячує.

Я поцокотіла як білка вказуючи на двері, за якими Рірі з Аланою виконували свої щоденні вправи. Сонце вже впало на відмітку, коли ми разом бігли до Грети, витрачати мої дві срібні за аркуш.

— Ліндо, ви ще вдома? — пробасив з вулиці Йохан. Ач, шкребеться, як зголоднілий кіт до кормління. Хвилина у хвилину, як по графіку. Лінда зашарілась, відповідаючи. Рірі з Аланою, чиї завдання вона перевіряла, дивилися на неї з цікавістю.

Лінда схвально нахилила голову, і ми, всі троє, неначе горобці чкурнули на волю, оминаючи візки, кіних, торгівельні ряди рвучись скрізь вулиці міста, що вирували повсякденним життям.

Вже недалеко від ринку, я с предосторогою підняла руку! Бо відчула з даля угруповання наших старих суперниць - Маріанну з подружками. Чепурні та пихаті вони щоразу підначували нашу трійцю як могли.

Ми звісно відповідали взаємністю. Проте стосунки наші важко було вважати ворожими. Так, треба ж комусь показати язика, да дати відчути на собі наші вишукані манери.

Я спостерігала все більше й більше ознак якоїсь події що наближалася. Нана чисто механічно відмічала коливання цін на ринку, величезні черги возів, що везли і везли у місто вина та ковбаси прикраси та мішуру, корчми заповнювали барди та співачки.

Коли за межами міста розкинувся цілий звіринець, я підбила Рірі розпитати Грету. Що саме відбувається.

— Та свято весни відбувається! І всі вже приготувалися! Чекають тільки на появу золотих джмелів, щоб розпочати те двотижневе безумство.

— Безумство? — Грета фиркнула — Та не зовсім, такого, як було колись, вже не буде!

— Проте кажуть що років триста тому це місто спалили вщент, тому і будувати з того часу почали з каменю та негорючих порід деревени.

— Мер та мерія, сторожа, Травниці та Лікарки, всі готуються як до правжнісінької війни з навалою дикунів та землетрусу.

Я раптом пригадала що Лінда ще тиждень тому зупинила всі наші щоденні діла аби перебрати та приготувати цілий сарай лаштунків першої допомоги.

Побачивши як ми зблідли, Грета нас заспокоїла, і розповіла що це насправді чудове свято і що саме зараз у залі корчми тренується справжнісінька Бард. І ми зможемо на неї подивитися, якщо допоможемо Греті прибратися.

Ми звісно загорілися подивитися. Рірі та Алана розповіли що Бард, це щось настільки цікаве, що по селах про таке лише чули, та ніколи не бачили.

Жінка, яку Грета назвала бардом, виглядала звичайно — середнього зросту, з темним волоссям, плетеним у просту косу. Але коли вона взяла в руки інструмент, схожий на лютню, повітря наче застигло. Її пальці торкнулися струн, і зала корчми наповнилася звуками, які немов проймали до кісток.

Вона не просто грала — вона розповідала історію. Без слів. Мелодія то набігала хвилями, то стихала до шепоту, а потім знову виривалася бурею. Я відчувала, як мурашки бігають по спині. Рірі схопила мене за руку, її очі блищали від захвату. Алана ж сиділа нерухомо, немов зачарована.

Бард раптом зупинилася, повернулася до нас і посміхнулася:

— Ці дві дитини "подать"...? Хм. А ти їх подруга?

Жінка щось собі пригадала, та під акомпанемент лютні заспівала баладу. Щось там про героїв якоїсь битви, але вона вгадала тему що зачепили Рірі з Аланою аж до сліз.

Мабуть діяння старої Тери були не менш героїчними ніж розповідала та балада. Очі обох дівчат запалали фанатичним вогнем. Навіть з мене ця Бард примудрилася сльозу видушити.

Потім вона заспівала пару сумних творів про любов, останній був схожий на “Ромео та Джульєта”, тож ми сиділи і витріщалися на виконавицю ковтаючи сльози. Бард лише трохи кахикнула, мабуть не чекала настільки вдячної публіки.

Як Грета вже вискочила до неї ковтаючи сльози, з повною тацею чаїв та смаколиків. — Ось шановна, пригощайтесь! Вам треба берегти голос! Та й ви ви теж сідайте.

Я подивилася на розчулену Алану, таке не кожен день побачиш, та на замріяну Рірі. Ох ці мені дівочі мрії. Не знаю як що, проте такий талант має отримати свою винагороду. Я витягла два срібляка Греті, та цілий денний заробіток простягла Барду.

— О! Дякую вам вельмишановна шанувальниця! — Бард граціозно вклонилася, відкинувши лютню за спину та широко розводячи руками. Сам цей уклін був не абиякою театральною виставою. Рірі та Алана в захваті заплескали у долоні.

— Проте чи не розумніше буде такій чудовій дівчинці допомогти тими грошима своїй родині? — Бард завмерла чекаючі моєї відповіді, проте відповіла Грета.

— Білявочка не зможе вам відповісти, пані, вона німа, — та й заробляє ці гроші вона власними руками. Травниця Лінда тут доглядає всіх сиріт, проте ця мала сама за ким хочеш догляне.

Я пихато встала у позу величної королеви, неначе змагаючись з Бардом у величності рухів. Та поглянула на мене, з деяким подивом, та почала вишукано чаювати. Це виклик? Ми всі почали розважатися граючи у "високородне" чаювання. Трохи переграючи з викопилюванням генб, та надиманням щік.. Але ж так веселіше?