Пролог

Жінка, ще молода, але у волоссі вже чітко помітна сивина, нервово смикала поясок сукні. Заплакані очі й змарніле обличчя говорили про безсонну ніч. Вона з такою надією дивилася на гарного молодика, який так безсердечно розбив їй серце і зараз, завмерши на порозі, здавалося, що роздумував над чимось. На хвилину, ні на мить, з'явилася надія в очах жінки й так само згасла, коли він обернувся і подивився їй у вічі.

-Вибач. Але ж ти сама розуміла, що майбутнього у нас немає. - І зник за дверима.

Звісно, вона все розуміла. І річ навіть не в різниці у віці. І навіть не в тому, що вони з різних верств суспільства, а в тому, що вони абсолютно різні люди. Нічого спільного. Вона все розуміла, тож гнала від себе всі думки про нього і так боялася наближатися. Однак повірила. А як можна було не повірити, коли він такий молодий, такий привабливий, так гарно залицявся.

Він просто не давав їй проходу. Засипав квітами, а її маленьку донечку подарунками. Він присягався у коханні та вірності. І самотнє серце затремтіло. Вона впустила його в них із донечкою життя. Для того, щоб бути зрадженими.

Як виявилося, багатий хлопчик не готовий до дорослого самостійного життя. І ігри закінчилися, коли став вибір гроші чи дружина, яку обрали родичі.

А маленька дівчинка дивилася з куточка та плакала. Їй було дуже шкода маму. А ще більше було шкода, що дядечко не став справжнім татом, хоч обіцяв, і так і не повіз їх до моря. У країну, де все прекрасно, де небо близько, де легко дихається. І не купив їй тих екзотичних фруктів-манго. І не знала дівчинка, що незабаром вона залишиться зовсім одна. І не буде не тільки моря та манго, а й мами більше не буде.