Розділ 26. Золото.

Через тиждень після зустрічі з графом у кафе я вже забула про нього та запрошення. Вливаючись у свій звичайний графік, таблетки поки що допомагали, і ми, нарешті, підібрали ефективний препарат від мігрені та нудоти.

Лікар повідомив, що аналізи прийшли, і в п'ятницю він чекає мене до себе на прийом. Коли я прийшла до клініки, зазвичай привітний чоловік спохмурнів і запросив мене сісти. Потім почався потік невідомих термінів та їх пояснень англійською. У медичній термінології я не дуже розумілась і половину не розуміла взагалі. Довелося перебити чоловіка.

“Вибачте, лікарю, але я не розумію, що зі мною. Ви можете пояснити простими словами, без жодних медичних термінів. Я все одно нічого не зрозуміла,” - сказала я, стискаючи сумку в руках.

Він вивів мені картинку на екран і почав пояснювати, як дитині. По суті рівень англійської, коли я спілкувалася з лікарями, у мене був приблизно на тому ж рівні, що у дитини.

З пояснень я зрозуміла, що паразит спровокував інтоксикацію, яка дала мої симптоми. Якби вони не зробили комплексного МРТ, то й не зрозуміли б причини. Він питав, чи не подорожувала я до теплих країн. Довелося збрехати, що їздила додому. Із цим лікар і пов'язав незрозумілу інтоксикацію.

Я здогадалася, про якого паразита говорив чоловік, пилок Рибуза, яким мене пригостив герцог. Паразит справді загинув у світі без магії, але наслідки залишились. Пилок залишився в моєму організмі, і тепер, поступово розпадаючись, провокував постійну інтоксикацію. 

Якби вогнище було одне, його б видалили хірурги, але поширення було занадто великим. Залишалося сподіватися, що підтримуюча терапія, яка зніматиме інтоксикацію, дозволить мені протриматися, поки гидота не виведеться з організму сама.

Додому я йшла на ватяних ногах. Подарунки Сарнії залишилися мені на згадку, не дозволяючи налагодити життя. Тепер мені щомісяця робитимуть процедуру очищення крові від токсинів. А загальний стан підтримуватимуть препарати, які знімуть симптоми. Схоже, без допомоги графа я все ж таки не обійдуся. Щоб не чекати черги до клініки, яка проводить ці маніпуляції, знову доведеться платити, і сама я таку суму не витягну.

Я написала Фредеріку, що вирішила прийняти запрошення, і як будь-яка дівчина, хочу привести себе до ладу до того часу. На що й планую витратити золото принца, тепер уже короля, для нього ж стараюсь. Також прийняла пропозицію графа допомогти підготуватися до прийому.

Я вирішила, що перед самим перенесенням зможу вигадати причину і відмовитися, а просто так, не викликавши підозр, просити круглу суму не вийде. Гордість щось там шипіла всередині мене, але я заспокоїла її тим, що через принца я потрапила в таку ситуацію, і цілком логічно, що він заплатить за те, що я спробую з неї вибратися.

________________

Так і почалася моя мука, точніше, Фредерік назвав це навчанням. 

Граф приїжджав за мною кожен вихідний, і ми навчалися танцям, етикету та правилам поведінки. Ну, принаймні, сумувати мені не було коли, та й вчитель з Фредеріка вийшов дуже навіть непоганий.

Особливо мені сподобалися уроки танців. Як не дивно, але вони стали моїми улюбленими. Вчитися танцювати з графом, коли тебе не відволікають сторонні думки та бажання, виявилося набагато простіше. Йому допомагала його постійна партнерка і було досить весело.

Через місяць мене навіть трохи мучила совість, що я нахабно брешу чоловікові в очі, для яких цілей мені потрібні гроші. Але після першої процедури це пройшло і совість замовкла. Наступного дня мені було настільки погано, що довелось просити відгул. Слабкість була просто неможливою. Довелось домовлятись з менеджером, що раз на місяць я братиму два вихідні поспіль, а для графа я придумала версію, що замінятиму колегу по роботі.

Так я і вчинила наступного місяця і спокійно відлежувалася вдома, намагаючись умовити стелю не крутитися, викликаючи нудоту. Але відлежатись спокійно мені не дозволили. У двері хтось голосно стукав, зігнувшись і спираючись на стіну, я відчинила, маючи намір відправити гостя додому.

На мій подив на порозі стояв злий Фредерік.

"Дозволиш увійти, Ешлі?" – запитав злий граф.

“Вибачте, але не сьогодні. Я, здається, отруїлася. Навіть із роботи довелося відпроситися,” - так само я стояла у дверях, не дозволяючи графу увійти.

Він зміряв мене поглядом і стиснув кулаки. - "Може, вистачить мені брехати, Ешлі?" - прогарчав чоловік, явно стримуючи крик.

"Не розумію про що ви?" - сказала я, але все ж таки відійшла від дверей. Фредерік явно не збирався йти ні з чим.

Граф пройшов на кухню і кинув на стіл якісь папірці.

"Фредерік, я не в настрої грати в загадки, або поясніть, навіщо ви тут, або йдіть," - сказала я, підійшовши до стільця.

“Я переказував гроші на той же рахунок, що й дивіденди для Даррена. Він оформлений на тебе, але рахується за фірмою. Я бачу всі твої великі витрати,” - знову гарчав чоловік.

"І?" - я все ще не бачила жодних причин вламуватись у квартиру.

“Ось два дуже цікаві перекази, Ешлі. Поясни, і я піду,” - Фредерік ткнув пальцем у листок.

Я побачила, що його так зацікавило, але вирішила грати до кінця, – “Медичні витрати. У чому проблема, графе?”

Судячи з його погляду, він був готовий мене спопелити на місці, - “Я перевірив цю клініку і виявилося, що вона вузькоспеціалізована. Я хочу почути правду, навіщо ти сплачуєш за їхні послуги. Що з тобою, Ешлі? Тільки не смій мені брехати, дівчинко,” - Фредерік влаштувався навпроти мене і пропалював злим поглядом.

Зітхнувши, я зрозуміла, що мене викрили і сенсу брехати більше немає, та й хотілося швидше позбутися гостя і піти лягти. - "Сувенір від герцога Штайна. Пилок Рибуза, намагаюся позбутися наслідків. Я б і сама впоралася, але чекати довго. На мою думку, справедливо, якщо принц, ох, вибачте, король, сплатить витрати, пов'язані з примусовими подарунками з його світу."

Фредерік дивився на мене, але після згадки назви сувеніра, яким нагородив мене герцог, його кулаки стиснулися. Коли я закінчила свою розповідь, він запустив руку у волосся і почав водити по ньому. Раніше я ніколи не помічала за ним такої звички та не зрозуміла, що це означає.