Розділ 21. Знахідка.

Тиждень тягнувся довго, на вулиці стояла зовсім мерзотна погода. Вдень було спекотно, а вранці та ввечері дмухали холодні вітри, відчувалося наближення осені. Без Фредеріка Рен практично нікуди не їздив, але та розмова все-таки щось змінила, і між нами відчувалося легке напруження.

Повертаючись із чергової невдалої співбесіди, я кілька разів заставала Рена зосередженим на чомусь. Він намагався уникнути відповіді, списуючи все на справи з графом, але я бачила, що Даррен щось ретельно обмірковує, і це не пов'язано з питаннями бізнесу.

Через тиждень повернувся з Сарнії граф Стоун. Зазвичай він відпочивав кілька днів після подорожі і насолоджувався благами цивілізації, але цього разу того ж ранку викликав Даррена до себе.

Я насторожилася, але Даррен тільки з усмішкою поцілував мене і пояснив це якоюсь важливою зустріччю, яка відбулася, поки Фредеріка не було.

Коли принц поїхав на таксі до нашого артефактора, я почала займатися своїми невдалими пошуками роботи. Після чергового потоку лайки на адресу низьких зарплат та завищених вимог роботодавців мені подзвонив господар квартири.

“Ешлі, менеджер повідомила мені, що у вас уже понад два місяці є співмешканець. Вам відомі правила нашої будівлі, - суворо сказав Ірвін, господар квартири.

“Загалом пригадую. Ми не знали, як довго мій сусід пробуде у місті, тому я не повідомляла. Ви хочете переглянути договір?” - Запитала я, передчуваючи підвищення оренди.

“Поки що ні, але мені потрібно внести дані вашого друга. Продиктуйте номер прав чи паспорта. Я сам напишу менеджеру,” - сказав господар.

"Так, зараз хвилину," - я зітхнула з полегшенням і пішла до спальні, пам'ятаючи, де Даррен зберігає документи. Оригінал він як правило забирав, а ось копії завжди лежали в тумбочці.

Я відчинила ящик і почала копатись в паперах.

"Знайшла, записуйте," - я продиктувала власнику квартири дані документів Даррена і вислухавши новини та нарікання на менеджмент будівлі, в якій також жив і сам господар, завершила розмову.

Коли я почала складати папери на місце, серед папок виявилася маленька коробочка від Пандори.

Я намагалася подолати свою цікавість, але жіноча натура взяла гору, і я зняла кришку з картонної упаковки. Усередині лежала невелика золота каблучка з прозорим камінчиком. Не яскрава і не вичурна, але цілком на мій смак.

Я завмерла, намагаючись згадати про найближчі свята чи приводи, до яких мені могли б подарувати прикрасу. Те, що каблучка для мене, чомусь навіть не сумнівалася. Акуратно склавши знахідку на місце, я закрила шухлядку і на ватяних ногах побрела на кухню.

Свят та приводів для таких подарунків найближчим часом не спостерігалося. Враховуючи нашу розмову з Дарреном, припущення в мене було лише одне. Здавалося, я мала б радіти, але чомусь стало страшно.

Попиваючи чай на кухні, я намагалася переконати себе в тому, що мій страх необґрунтований, тому що навіть сама не могла зрозуміти його причини.

Я вже допивала чай, коли до квартири зайшов похмурий і злий Даррен. Він мовчки поцілував мене в маківку і вирушив у душ, де провів надзвичайно багато часу.

Коли принц вийшов, волосся ще було вологим, а його вигляд був незвично похмурий. Я не пригадаю, щоб хоч раз бачила Рена у такому стані.

“Дарен, щось сталося? Зустріч виявилася невдалою, що сказав Фредерік? - я поставила перед чоловіком свіжі панкейки та чай. За це мене поцілували в руку і навіть спробували обдарувати усмішкою, але вийшло кривувато.

"Присядь, Ешлі," - похмуро сказав Рен, і я сіла поряд, вдивляючись у його обличчя. Схоже, новини мені не сподобаються.

Даррен зітхнув і потер скроні, ніби готуючись щось мені сказати, - "Ешлі, Фредерік вночі повернувся з Сарнії," - він глянув на мене, і я кивнула. Мої підозри, що не просто так Даррена одразу викликали, підтвердились. Рен продовжив, - “Новини невтішні. Батько загинув під час полювання, Ерік сильно постраждав,” - сказав чоловік, опускаючи голову на долоні.

"Рен, мені так шкода," - я погладила принца по голові, і він зловив мою руку, підніс до своїх губ і стиснув.

“Я знаю, як вони повелися з тобою, з нами, але вони все ж таки моя сім'я,” - він притулився обличчям до моєї руки, ніби шукаючи втіхи і боячись, що я відштовхну його.

Сімейка Даррена, звичайно, ті ще гадюки, але вони його рідні, я розуміла, що він любив їх, незважаючи на те, якими людьми вони стали і як ставилися до самого Даррена.

“Ти що, мій хороший? Не важливо, як вони вчинили зі мною, все одно це твоя сім'я. Ти обговорив з Фредеріком перехід, хочеш відвідати матір? - я встала зі стільця і ​​підійшла до похмурого Даррена, обіймаючи його і погладжуючи по голові. Він посадив мене на руки і уткнувся чолом у моє плече.

“Так, за три тижні. Мені треба буде повернутися до Сарнії. Загинув не лише батько, більшості членів ради також більше немає. Фактично королівство залишилося без радників та без короля. Фредерік був у столиці, мати намагається утримати владу, поки Ерік не видужає. Але він дуже поганий. Коли чутки дійдуть до сусідніх королівств, Сарнії прийде кінець. Без верхівки її розірвуть на частини. А королева не втримає трон. Сама знаєш, у нашому світі жінки не мають особливих повноважень,” - він говорив тихо, а я слухала і не знала, що відповісти.

"Як же так?" – це було все, що я змогла сказати.

Рен зітхнув, - “Дурнувате полювання, почалася пожежа. На полювання щороку вирушали всі, раніше навіть мені обов'язково було з'являтися і приймати участь. Дурні традиції. Ніхто не припускав, що в разі чого королівство втратить всю правлячу верхівку. Дурні та самовпевнені аристократи. З того, що дізнався Фредерік, вони навіть не відразу намагалися вибратися, продовжували заганяти здобич,” - сказав принц, і в його голосі звучала злість.

"Я не знаю, що сказати, Даррен, і як тобі допомогти," - я просто погладжувала його по голові. У такі моменти я не знала, що можна сказати, і як полегшити біль людини, яка втратила близьких. Мені здавалося, що таких слів просто не існує.