Розділ 5. Капітуляція.

Через два тижні Даррен вирішив перевірити мої навички верхової їзди, і ми з ним неквапом вирушили до моря. Триматися в сідлі виявилося не так вже й складно, але м'яке місце після уроків боліло нещадно, як і ноги і спина, взагалі, боліло все.

Трохи освоївшись, ми вперше виїжджали за межі маєтку.

Сонце стояло високо, і судячи з тверджень принца, в Сарнії було літо. Хоча погода нагадувала нашу осінь, і це все незважаючи на те, що Сарнія вважалася південним королівством. Як тут виживають взимку, для мене загадка, але я сподівалася, що на той час вже буду вдома. Фрідо, зазнавши невдачі з розривом зв'язку, почав шукати способи повернути мене додому.

Ліс закінчився, і перед нами розкинулося бурхливе море. Хоча, якщо вірити картам, за розміром це був океан. За його межами були далекі королівства, доплисти до яких можна було лише інколи, якщо вщухали шторми. Решту часу континенти були розділені бурхливою стихією.

У цьому світі була магія, що мені з гордістю продемонстрували. Але з нею були якісь проблеми, і магів народжувалося мало, а з кожним поколінням і ті, хто народжувався, слабшали. Власне, тому істинні пари магів вважалися недоторканими. Не дивлячись на різницю становища, маг повинен був одружитися зі своєю істинною, на якій засвітився кулон. Тільки від такого союзу могла народитися дитина з не ослабленою магією.

Якби Рен не був спадкоємцем, а я не була іномирянкою, його зобов'язали б одружитися, щоб зберегти силу роду. Але наш випадок – виняток. Все ж таки він мав відношення до короля, і навіть якби захотів, принц не зміг би на мені одружитися, щоб захистити своє королівство від так званого “поганого впливу”. Прогресу по нашому. Чому вони так боялись змін, для мене була ще одна загадка

Про королівства я зрозуміла головне, вони чіплялися за свої середньовічні традиції клешнями, і будь-які зміни подавлялись в на стадії ідей. Правляча верхівка та аристократи тут цілком забезпечили собі комфортне існування, поки народ загруз у болоті та навозі.

Вітер тріпав мій плащ і вибивав волосся із зачіски. Але я насолоджувалась його поривами, з дитинства відчувала слабкість до водної стихії. Море викликало в мене якесь почуття трепету. Особливо я любила спостерігати за штормом, коли страшно та захоплююче одночасно. Бурхливі хвилі, які здавалося видають рев і гуркіт грому, зачаровували. Ось і зараз Рен вже кілька разів поривався виїхати назад, але я ніби під гіпнозом спостерігала за бурхливою стихією.

Зрозумівши, що вмовляннями він нічого не доб'ється, принц зітхнув і накрив мене своїм плащем, зігріваючи.

"Якщо почнеться злива, ми загрузнемо в болоті" - шепотів мені принц, обіймаючи зі спини.

"Ще трохи. Подивися, як красиво," - я накрила його руку своєю, не відриваючи погляду від хвиль.

"Ти ж зовсім замерзла, Ешлі. Ми приїдемо, коли погода буде приємніша," - він почав розтирати мої руки, намагаючись зігріти.

"Без шторму буде не так захоплююче. Послухай, це майже музика," - я прикрила очі і насолоджувалася ревом хвиль і гуркотом грому вдалині.

"Ешлі, ну що мені з тобою робити? Чому ти така вперта?" - він потерся об моє розпатлане волосся.

"Така ж, як і ти," - я потерлася про його шию у відповідь. Від ніжності, що накотила, стало тепліше.

Рен зсунув волосся і почав цілувати мене в шию. Схоже, ми надто довго знаходилися надто близько. Але так не хотілося чинити опір, і я притулилася до нього ближче. Рен загарчав і розгорнув мене обличчям і поцілував. Здавалося, наші запобіжники палають. Ми накинулися один на одного, ніби то був наш останній поцілунок.

Протверезіння вийшло вражаючим: за кількасот метрів блискавка потрапила в дерево, гуркіт стояв жахливий. Рен миттєво  прикрив мене собою.

"Нам пора, їдеш зі мною, твого коня я прив'яжу. Якщо почнеться пожежа в лісі, ми не проїдемо," - він буквально потягнув мене за собою і жваво посадив на коня, піднімаючись сам.

До маєтку ми не їхали – летіли. Мені було шкода бідну тварину, яку принц заганяв до краю. Гроза справді насувалась неабиякою, громовідводи тут не придумали, бо гуляти в таку погоду наважилася, схоже, тільки я.

Як тільки ми під'їхали до будинку, мене відправили грітися, сам Рен подався з кіньми в стайню.

Не замислюючись, я пішла у ванну. Я була впевнена, що принц ще не повернувся до кімнати і спокійно вийшла в самому рушнику, оскільки забула одяг у спальні. Саме в цей момент у спальню влетів наскрізь мокрий чоловік. Він був уже без плаща, але з волосся капала вода, і мокра наскрізь сорочка прилипла до тіла, відкриваючи широкі груди та підтягнутий торс.

Я буквально завмерла від такої картини, відчуваючи, як пульс віддається у скронях. Даррен дивився на мене з-під лоба, він, здавалося, боявся дихати.

"Ванна вільна. Ти весь змок," - ледве видавила я з себе, все ще блукаючи поглядом по його тілу.

"Я бачу, і я знаю," - сказав чоловік низьким голосом, прибравши волосся з обличчя і ще раз уважно оглядаючи мене, - "Ешлі, ти вирішила випробувати межі мого самоконтролю?" - прошипів принц, наближаючись.

"Ні, я думала, ти ще не прийшов, і забула тут сорочку. Вибач," - голос залунав якось невпевнено.

"Не вибачайся, я цілком насолоджуюся виглядом, що відкрився", - підходячи до мене впритул, сказав Рен, проводячи холодним пальцем по моєму підборідді.

Я не знайшла, що відповісти, облизала губи та затримала подих, але принц відступив і пішов у ванну. Серце не хотіло заспокоюватися, згадуючи його погляд. Натягнувши сорочку, я залізла в ліжко.

Даррен вийшов за кілька хвилин, але я зробила вигляд, що сплю. Я намагалась не дихати коли почула, як чоловік скинув свій одяг і заліз під ковдру.

"Я знаю, що ти не спиш, Ешлі," - пролунало біля мого вуха.

Я здригнулася і повернулася, розплющуючи очі і складаючи руки на грудях. Щось у його тоні мене налякало.

"Ще ні", - я подивилася в темні очі, і від його погляду стало якось не по собі.

Даррен, схоже, помітив моє схвилювання і лукаво посміхнувся, Ти мене боїшся? - спитав принц, навмисне розтягуючи слова.