Розділ 4.1. Морська резиденція.

Під час дороги мене будили ще кілька разів і вливали ту ж саму рідину маленькими ковтками, і я знову засинала. Коли розплющила очі, виявила, що ми вже не трясемось бездоріжжям, і сиділа я не на руках чоловіка, а сама на лавці.

Схоже, ми зробили зупинку чи приїхали. Я дуже сподівалася, що приїхали.

Повернувшись до вікна, я відсунула стару шторку і подивилася на те що приховувалось зовні. На вулиці знову було темно, а освітлення дарували якісь світильники, що стояли вздовж засипаної дрібним каменем доріжки. Перед екіпажем стояв білий великий будинок на два поверхи, обплетений зеленими ліанами і підсвічений вогниками. Виглядав він не як казковий будиночок, але в будь якому випадку краще, ніж заїжджий двір.

Біля головного входу я помітила Даррена та ще якогось чоловіка, вони були одного зросту і чимось схожі зовні.

"Може, він привіз мене до родичів?" - прослизнула думка в голові. Але не схоже, що чоловіки були раді зустрічі, швидше вони про щось сперечалися.

Тіло затекло, і я витягнула ноги, продовжуючи спостерігати за суперечкою. Несподівано другий чоловік повернувся до екіпажу та попрямував у мій бік. Я бачила, як блиснули очі Рена, як у кота від світла, і він з силою вдарив кулаком у стіну, але не рушив з місця.

Другий чоловік підійшов до екіпажу і з силою смикнув двері. Я інстинктивно притиснулась до сидіння.

"Хто така?" - голосно спитав мене чоловік, підсвічуючи чимось салон і злісно розглядаючи мене.

Не розуміючи, що я несу, випалила, дивлячись у вічі чужинцю: “Ешлі Браун, з Мідгарда. Вимушена тут у Вас тимчасово погостювати, а Ви?

Чоловік поморгав, уважніше оглядаючи мене, явно здивований почутим. Потім глянув на кулон, що все ще мерехтів на моїй шиї.

“Іномирянка значить. Гаразд, Ешлі Браун із Мідгарда. Ласкаво просимо до морської резиденції. Наслідний принц Сарнії, Ерік Алістон. А ось цей медальйон, я так розумію, на Вас одягнув мій братик?” - він вказав на кулон на моїй шиї, і я невпевнено кивнула. - “Що ж, це багато що пояснює. Схоже, і тут мені за Реном доведеться підчищати,” - чоловік простягнув мені руку, - “Прошу за мною, леді Ешлі.”

Ерік допоміг мені вийти з екіпажу і, укладаючи мою руку до себе на лікоть, повів мене до входу в особняк. Щоб встигнути за широкими кроками чоловіка, мені довелося практично бігти. Ми не зупиняючись пройшли повз злого Даррена.

"Рен?" - Встигла пискнути я, коли мене тягли повз.

"Пізніше, Ешлі," - почула я злий голос молодшого принца.

Схоже, ситуація забавляла Еріка, і він хмикнув, - “Не бійтеся, леді, зі мною ви у надійніших руках. Мені не вперше розгрібати бардак за молодшим братом. Щоправда, масштаби щоразу зростають. Відкриття порталу в інший світ, навіть для Рена, це недозволена дурість. Але ми знайдемо спосіб розірвати ваш зв'язок та відправити вас додому. Чи ви хочете стати принцесою?” - різко загальмував чоловік, розвертаючи мене до себе. Схоже, розклад із принцесою тільки спав йому на думку і явно не викликав радості.

"Ні, Ваша Високість, якщо можна, я краще додому і якнайшвидше", - пролепетала я ледве чутно, під гнівним поглядом наслідного принца.

"Добре," - він видихнув з явним полегшенням і знову одягнув маску доброзичливості, в яку я тепер не повірю.

Мене провели в пристойну кімнату, і побажавши доброї ночі, замкнули на ключ. Покої були скромнішими, ніж у замку, звідки ми втекли, але все було чисте та приємно пахло. На столику виявилася ваза з фруктами та якась рідина у графині.

Виявивши щось схоже на наші яблука, я почала гризти фрукт, попередньо вимивши його та свої руки. На смак воно нагадувало наш сорт голден. Запивши все це якимось кислуватим відваром, я попрямувала до ванни. Одягу в кімнаті не було, пощастило знайти лише пухнастий халат. Довелося задовольнятися ним, свою білизну та сорочку я випрала в надії, що до ранку вона просохне, і повісила все поблизу каміна.